перекладна українська література

продовження

«Четьї мінеї» (від слова «читати» і грецького слова «місячний»: «щомісячні читання»)— збірник розташованих у календарному порядку розгорнутих життєписів святих. Досить популярним був збірник стислих житій святих «Пролог» (від гр. рrologos—передмова; руський перекладач прийняв це слово за заголовок всієї книги). «Пролог» в Київській Русі з'явився у XII ст. Великий інтерес у тогочасного читача викликали і так звані «Патерики» (або «отечники», гр. рatericon від раter— батько) — збірники, що містили невеличкі оповідання, анекдоти з життя монахів («отців») якоїсь країни (Палестини, Сірії, Єгипту) чи якогось монастиря. У більшості цих творів змальовуються різні «подвиги» та «чудеса» святих, які нібито виліковували людей, повертаючи їм зір, слух, мову, перемагали сили природи, мали владу над дикими звірами і т. д. Так, у «Житії Антонія Великого» розповідалось про боротьбу святого з бісівськими спокусами: біси, що проникають у келію, намагаються відвернути Антонія від аскетичних подвигів, але він їм не піддається. Дещо інший характер має «Житіє Олексія, чоловіка божого», що дійшло до нас в рукописах XIV—XV ст. Це детальна розповідь про сина римського вельможі. Батьки оженили Олексія на дівчині царського роду, але він відмовляється від молодої дружини і йде в Сірію, де стає аскетом і живе милостинею на паперті храму. Через багато років він повертається додому і ще довго невпізнаний живе у своїх батьків, як «странник», якому відвели «малую клеть». З нього знущалися слуги, але Олексій все «терпьл с веселіем» і розкрив свою таємницю лише перед смертю. Пізніше, вже в українській літературі, це житіє зазнало віршової обробки, а також послужило темою для однієї із драм українського шкільного театру другої половини XVII ст Збірники житійних творів, завдяки своєму повчальному спрямуванню, драматизму в змалюванні боротьби героїв із спокусами, казковій фантастиці, були поширеними книгами для читання і в пізніші часи. В епілозі до «Гайдамаків» Шевченко згадує про читання мінеї його батьком. Читали на Русі і перекладні твори і с т о р и ч н о ї літератури, головним чином візантійської. Сюди належать дві історичні хроніки — Іоанна Малали (VI ст.) і Георгія Лмартола (IX ст.). Основним джерелом для цих авторів була біблія, твори отців церкви, житія святих і подекуди праці істориків стародавнього світу, античні міфи й усні перекази. Характерною особливістю хроніки Малали є насиченість окремих її частин міфологічними сюжетами, розповідями про античних богів і героїв (про Кроноса, Зевса, Геракла, Гефеста, Геру та ін.). Автор прагне поєднати античну історію з християнством. Хроніка Георгія Амартола присвячена історії Візантії і візантійської церкви. В ній детально розповідається про церковні собори, розпиток чернецтва, боротьбу з єресями, і чому вона мала чималий успіх серед церковників. Великою популярністю в давньоруського читача користувались перекладні повісті і романи. Задовольняючи інтерес до цікавого читання, вони змальовували героїв,що були втіленням воїнського ідеалу. Такою, наприклад, є повість «Александрія» про життя і подвиги Александра Македонського. Повість виникла на грунті північноєгипетських усних переказів у II—III ст. і для більшої авторитетності приписувалась Каллісфену, племіннику Арістотеля (звідси і її назва псевдокаллісфенова). Поява її на Русі відноситься до XII. "Александрія» дає простору розповідь про життя і походи полководця, про чудесні східні країни —Індію і Персію з їх дивовижним населенням і природою. Але вона
продовження >>>