Ќародна педагог≥ка

ѕлан.
I. ¬ступ.
II.Ќародна¤ педагог≥ка - сукупн≥ педагог≥чн≥знанн¤ ≥ виховний досв≥д народу.

1.‘орм≥рован≥е концепц≥њ народноњ педагог≥ки та њњ характерн≥ особливост≥.

2.ѕослов≥ци та приказки - народн≥ педагог≥чн≥ м≥н≥атюри.
III. ѕедагог≥чне погл¤д народу на вихованн¤ ≥ навчанн¤.

1. —утн≥сть, прийоми ≥ методи вихованн¤.

2. “рудове вихованн¤ - серцевина народноњ педагог≥ки.

3. –озумове ≥ ф≥зичне вихованн¤.
IV. ¬исновок.

¬веденн¤.

Ќародна педагог≥ка - складова ≥ нев≥д'Їмна частина загальноњ духовноњкультури народу. —лова великого рос≥йського педагога  . ƒ. ”шинського про те,що Ђвихованн¤ ≥снуЇ в рос≥йському народ≥ ст≥льки в≥к≥в, ск≥льки≥снуЇ сам народ ї, ц≥лком в≥днос¤тьс¤ до вс≥х ≥нших народ≥в. –азом зтим вони припускають, що народна педагог≥ка виникла в глибок≥йстаровини, що вона ≥сторично передувала науковоњ педагог≥ки ≥ впливалана њњ ранн≥ форми. јнал≥з ≥стор≥њ стародавньоњ педагог≥чноњ думки народ≥в
—ередньоњ јз≥њ ≥  азахстану показуЇ, що перш≥ соц≥альн≥ пам'¤тникипедагог≥ки з'¤вилис¤ п≥д пр¤мим впливом народного житт¤, народноњпедагог≥чноњ культури. —праведливо твердженн¤ ≥сторик≥в педагог≥ки —. ƒ.
Ѕаб≥ш≥на ≥ Ѕ. Ќ. Ў≥тюрова, що Ђдавньоруськ≥ мислител≥ ¤к представникиоф≥ц≥йноњ педагог≥ки не могли не враховувати багатющого досв≥ду вихованн¤,накопиченого сп≥вв≥тчизниками ї. ¬≥д Ђ—лова про закон ≥ благодатьї
≤лар≥она до ЂЅлискавка ƒанила «аточникаї спостер≥гаютьс¤ пост≥йн≥ зверненн¤ домудрост≥ народноњ педагог≥чноњ думки. ÷ей взаЇмозв'¤зок Ї найважлив≥шоюрисою твор≥в XI - XIII ст

ƒосл≥дники давньоруськоњ педагог≥чноњ думки переконливо показаливзаЇмовплив ≥ взаЇмообумовлен≥сть оф≥ц≥йноњ та народноњ педагог≥ки,¤к≥ доповнюють ≥ збагачують один одного. якщо в оф≥ц≥йн≥й педагог≥кизавжди в≥дчувавс¤ вплив церкви ≥ ≥деолог≥њ пануючих клас≥в, тонародна педагог≥ка, хоти ≥ певною м≥рою п≥ддавалас¤ цим впливам, уц≥лому виражала думи ≥ спод≥ванн¤ народу, його у¤вленн¤ ≥ вихованн≥ ≥навчанн≥ молодого покол≥нн¤. јналог≥чну картину наступност≥ миспостер≥гаЇмо ≥ в ≥стор≥њ педагог≥чноњ думки народ≥в —ередньоњ јз≥њ та
 азахстану.

јнал≥з спадщини ≤бн —ини (јв≥ценни), Ѕ≥рун≥, ƒжам≥, ’орезм≥,
ƒехльов≥, ’ай¤ма, Ќавоњ, ‘араб≥, —аад≥ та ≥нших просв≥тител≥в показуЇ,що њхн≥ ≥дењ про вихованн¤ зокрема т≥сно перегукуЇтьс¤ з ≥де¤ми ≥думками, вираженими в пам'¤тках народноњ педагог≥ки: в приказках,присл≥в'¤х, казках, переказах. Ѕ≥льше того де¤к≥ перекази народбезпосередньо пов'¤зуЇ з вчинками, житт¤м ≥ д≥¤льн≥стю великихлюдей.

÷≥ вчен≥ висловлювали ≥дењ гуман≥зму, наголошували на необх≥дност≥ прищепленн¤молодому покол≥нню високих моральних ¤костей, вихованн¤ њх у дус≥ любов≥до прац≥, поваги до старших, дружби та товариства, правдивост≥ тачесност≥. ѕрогресивн≥ демократичн≥ ≥дењ великих учених ≥ поет≥вперегукуютьс¤ за формою ≥ зм≥стом з ≥де¤ми народноњ мудрост≥, тому вониробили великий вплив на формуванн¤ педагог≥чноњ культури народ≥в
—ередньоњ јз≥њ ≥  азахстану, збер≥гаючи свою актуальн≥сть ≥ до наших дн≥в.

Ќародна мудр≥сть про вихованн¤ Ї вираженн¤м багатов≥ковоњпедагог≥чноњ культури ≥ досв≥ду с≥мейного вихованн¤ народу.

” складних взаЇминах з оф≥ц≥йною педагог≥чноњ доктриноюнародне принцип пробивало соб≥ дорогу, висловлюючи думки ≥ спод≥ванн¤ народу пронавчанн≥ та вихованн≥ д≥тей - найдорожчого свого надбанн¤.

Ќа шл¤хах ≥сторичного розвитку народ подолав в≥дстал≥сть помилковиху¤влень ≥ пон¤ть про вихованн¤. ќснови народних погл¤д≥в навихованн¤ ≥ навчанн¤ пов'¤зан≥ своњм походженн¤м не рел≥г≥њ, не маг≥њ, необр¤ду, а трудовий виробничоњ д≥¤льност≥ ≥ життЇв≥й практиц≥самого народу.

якщо зробити пор≥вн¤льний анал≥з творчост≥ великих мислител≥в ≥народного погл¤ду на вихованн¤, то можна побачити повне њх Їдн≥сть,переважно у вигл¤д≥ легко запам'¤товуютьс¤ афоризм≥в. ќбразне слово,виконуючи, з одного боку, образотворчому-виразну, з ≥ншого --≥нформац≥йно-комун≥кативну функц≥ю, служила певною м≥рою зв'¤зуючою ланкою м≥ж повчанн¤ми мислител≥в ≥ найбагатшими афоризмами народу.

Ќародна педагог≥ка - сукупне педагог≥чне знанн¤ ≥ виховний досв≥д народу. ‘ормуванн¤ концепц≥њ

Ќародна педагог≥ка та њњ характерн≥ особливост≥.

≤стор≥ограф≥¤ наукових досл≥джень проблем народноњ педагог≥кисв≥дчать, що вивченн¤ народного досв≥ду вихованн¤ ¤к соц≥ально -≥сторичного феномена на вс≥х етапах ≥сторичного розвитку входило в колонаукових ≥нтерес≥в педагог≥в минулого ≥ сьогоденн¤.

¬еликий чеський педагог я.ј.  оменський обгрунтував ≥дею Ђматеринськоњшколи ї, спираючись саме на досв≥д с≥мейного вихованн¤. «наменитийшвейцарський педагог √. ѕесталоцц≥ свою Ђ нигу дл¤ матер≥вї створив, узагальнившидосв≥д швейцарськоњ народноњ педагог≥ки. ¬≥н був переконаний, що природосообразновихованн¤, розпочате в с≥м'њ, маЇ тривати пот≥м у школ≥. ¬еликийрос≥йський педагог  .ƒ. ”шинський високо оц≥нював виховний потенц≥алнародноњ педагог≥ки. Ђ¬ихованн¤, створене самим народом ≥ засноване нанародних засадах, - писав в≥н, - маЇ ту виховну силу, ¤коњ немаЇ внайкращих системах, заснованих на абстрактних ≥де¤х ... ї¬≥н глибоко в≥рив упринцип Ђнарод без народност≥ - т≥ло без душ≥ї ≥, спираючись на цей принцип,обгрунтував ≥дею народност≥. ƒобре знаючи народн≥ звичањ, обр¤ди, традиц≥њ,в≥н прийшов до висновку, що Ђмудр≥сть предк≥в - дзеркало дл¤ нащадк≥вї, ≥ томуратував за народний вихованн¤, тому що воно Ї живим вз≥рцем у процес≥народного розвитку.

ѕринцип народност≥ вихованн¤ зд≥йснюЇтьс¤ в ранньому дитинств≥, впроцес≥ оволод≥нн¤ р≥дною украњнською мовою. Ќ. .  рупська велике значенн¤ надаваларозвитку мовленн¤ д≥тей у с≥м'њ, особливо в процес≥ сп≥лкуванн¤ матер≥ з дитиною,вона звертала увагу на те, що Ђматеринська мова служить йому знар¤дд¤мвираженн¤ себе, своњх думок, своњх настроњв ї.

ј.—. ћакаренка на власному багатор≥чному досв≥д≥ народного вчител¤переконавс¤, що педагог≥ка народжуЇтьс¤ в живих рухах людей, в традиц≥¤х ≥реакц≥¤х реального колективу. ¬≥н п≥дкреслював, що Ђс≥мейна, трудовап≥дготовка маЇ найважлив≥ше значенн¤ дл¤ майбутньоњ квал≥ф≥кац≥њ людини ї.

¬.ј. —ухомлинський п≥дкреслював необх≥дн≥сть ≥ важлив≥сть вивченн¤моральних ≥дей ≥ випливають з них педагог≥чних погл¤д≥в народу. ¬≥нвважав, що, незважаючи на багатство ≥ величезне практичне значенн¤народноњ педагог≥ки, вона належним чином не вивчаЇтьс¤, глибок≥ досл≥дженн¤з цих проблем не провод¤тьс¤.

Ђѕро народноњ педагог≥ки н≥хто дос≥ серйозно на думав, ≥ по -ќчевидно, це принесло багато лиха педагог≥ки, - писав в≥н.

- я впевнений, що народна педагог≥ка - це осередок духовного житт¤народу. ” народн≥й педагог≥ц≥ розкриваютьс¤ особливост≥ нац≥ональногохарактеру, обличч¤ народу! ’арактер народу, обличч¤ народу, його думки ≥ спод≥ванн¤,моральн≥ ≥деали особливо ¤скраво ви¤вл¤ютьс¤ в створених ним казках,билинах, легендах, епосах, приказках та присл≥в'¤х.

” середин≥ XIX стол≥тт¤ р¤д вчених, педагог≥в ≥ мислител≥в стализвертатис¤ до проблем народноњ педагог≥ки. ” 1861 роц≥ ¬.≤. ¬одовозовнаписав статтю про книги, виданих дл¤ народного читанн¤, назвавши њњ Ђ–уськанародна педагог≥ка ї. ” 1890 роц≥ вперше в б≥льш широкому аспект≥ ƒ.
Ѕулгаковський ≥ √. ѕ≥нчук звертаютьс¤ безпосередньо до пам'¤тник≥в народноњпедагог≥ки - присл≥в'њв, п≥сень, загадок, обр¤д≥в, в≥др≥зн¤ючи њхвиховне значенн¤ в народному побут≥. ¬еликий науковий ≥нтереспредставл¤Ї спроба ≈.ј. ѕокровського в етнограф≥чному ≥ педагог≥чномуплан≥ проанал≥зувати дит¤ч≥ ≥гри та њх роль у ф≥зичному та моральномурозвитку д≥тей. ≤нший досл≥дник ј. —оболЇв, проблеми дит¤чих ≥горрозгл¤даЇ в поЇднанн≥ з дит¤чими п≥сн¤ми ≥ тим самим ще б≥льшерозширюЇ меж≥ народноњ педагог≥ки.

Ќародна педагог≥ка т≥сно пов'¤зана з етнограф≥Їю ≥ мовознавством.
ѕроблеми народноњ педагог≥ки в соц≥ально-економ≥чному та етнограф≥чномуаспект≥ порушувалис¤ в ц≥лому р¤д≥ досл≥джень ≥сторик≥в, ф≥лолог≥в,етнограф≥в.

” рад¤нський пер≥од одним з перших до проблем народноњ педагог≥кизвернувс¤ в≥домих етнограф ≥ педагог √.—. ¬иноградов, що дав описсутност≥ цього ¤вища ¤к складовоњ частини педагог≥чноњ культури народу,стверджував право ≥снуванн¤ терм≥ну ≥ пон¤тт¤ Ђнародна педагог≥каї.
Ќародна педагог≥ка "не ст≥льки система, ск≥льки сума знань, ум≥ньї, --стверджував √.—. ¬иноградов. ¬≥н характеризував народну педагог≥ку ¤ксукупн≥сть навичок ≥ прийом≥в, застосовуваних народом з метою формуванн¤особистост≥ в певному напр¤мку. Ќа думку вченого, коли мова йде пронародноњ педагог≥ки, то маЇтьс¤ на уваз≥ не педагог≥чна теор≥¤, апедагог≥чна практика. ¬иход¤чи з цього, √.—. ¬иноградов вважав, щосукупн≥сть народного погл¤ду, що приймаютьс¤ народом засоб≥в впливу наюне покол≥нн¤ з метою його навчанн¤ ≥ вихованн¤ сл≥д назвати народноюпедагог≥кою.

ѕитанн¤ народноњ педагог≥ки були предмет≥в досл≥дженн¤ р¤ду вчених:
ј.‘. ’≥нт≥б≥дзе, √.Ќ. ¬олкова, ј.Ў. √ашимова, ¬.‘. јфанасьЇва, √.Ќ.
‘≥лонова.  ожен з них, природно, вн≥с св≥й внесок у теор≥ю ≥ практикународноњ педагог≥ки.

¬иход¤чи з досл≥джень цих вчених, ми прийшли до висновку, що об'Їктом≥ предметом народноњ педагог≥ки Ї процес вихованн¤ ≥ процеснавчанн¤, а головним елементом народноњ педагог≥ки Ї сукупн≥стьемп≥ричних знань, в≥домостей, накопичених народом про людину ≥ йоговихованн≥, ≥ практична д≥¤льн≥сть труд¤щих з вихованн¤ молодогопокол≥нн¤.

Ќародна педагог≥ка, будучи попередником науковоњ педагог≥ки, вгносеолог≥чному, ≥сторичному, лог≥чному, структурному в≥дношенн≥ маЇде¤к≥ своЇр≥дн≥ ≥ характерн≥ особливост≥. јнал≥зуючи зм≥сту ≥форми пам'¤ток народноњ педагог≥ки, можна вид≥лити њњ в≥дм≥тн≥риси.

Ќародна педагог≥ка ≥сторично склалас¤ в глибоку давнину. ¬она≥снуЇ ст≥льки часу, ск≥льки ≥снуЇ сам народ. ¬ епохусередньоаз≥атськоњ античност≥ (III стол≥тт¤ н.е.) вже були в≥дом≥ зразкихудожньоњ народноњ творчост≥. ћистецтво слова, що народилос¤ вглибокоњ давнини, перш за все вт≥лилос¤ в художньому народномутворчост≥ - в казках, легендах, епос≥, приказках, присл≥в'¤х та ≥ншихпам'¤тках народноњ педагог≥ки.

¬еликим педагогом р≥зних час≥в ≥ народ≥в у своњх творахрозвивали ≥дењ народност≥, природосообразно вихованн¤, широковикористовували приклади з народноњ педагог≥ки ¤к вираженн¤ народноњмудрост≥.

ќск≥льки в основ≥ народноњ педагог≥ки лежать емп≥ричн≥ знанн¤,вона пор¤д з практично достов≥рними ц≥нними, корисними знанн¤ми,в≥домост¤ми м≥стить перекручен≥, неточн≥, а часом п≥д впливом рел≥г≥њ тапан≥вноњ ≥деолог≥њ помилков≥ ≥ нав≥ть шк≥длив≥ ≥дењ. Ќаприклад, де¤к≥присл≥в'¤ та приказки виражають зневажливе ставленн¤ до ж≥нки,пок≥рн≥сть до про¤в≥в соц≥альноњ несправедливост≥, рекомендують застосовуватиф≥зичн≥ покаранн¤ в с≥м'њ ≥.т.д.

як в≥домо, основою народноњ педагог≥ки Ї нањвно -реал≥стичний ≥ стих≥йно-матер≥ал≥стичний принцип народноњ ф≥лософ≥њ.
Ќарод в основному в≥рно у¤вл¤в соб≥ матер≥альн≥сть св≥ту, про¤вупричин ≥ насл≥дк≥в, взаЇмозв'¤зок ≥ взаЇмозумовлен≥сть ¤вищ в природ≥ ≥в сусп≥льств≥, Їдн≥сть форми ≥ зм≥сту, боротьбу протилежностей.  олинарод оперуЇ такими афоризмами, ¤к Ђ” кожн≥й труднощ≥ Ї легк≥стьї,
ЂЌав≥ть краще дзеркало не в≥дображаЇ зворотну сторону речейї ≥ т д, то не можнане пом≥тити, що але маЇ в≥рне у¤вленн¤ про д≥алектику житт¤.

ѕрисутн≥сть в пам'¤тках народноњ педагог≥ки елемент≥в атењзму --св≥доцтво стих≥йно-матер≥ал≥стичного погл¤ди народу. Ќарод висловлюваввкрай негативне ставленн¤ до служител≥в культу. Ќаприклад, Ђ’оч умулли чалма б≥ла, та нутро чорне ї.

Ќарод мав своЇ у¤вленн¤ про роль середовища у вихованн≥, не в≥рив уфатальну спадков≥сть. Ћюди лог≥чно м≥ркували: Ђ≤ в≥д поганогонароджуЇтьс¤ хороший, ≥ в≥д хорошого народжуЇтьс¤ погана людина ї.

Ќарод пильно спостер≥гав ≥ знав психолог≥чн≥ особливост≥ д≥тей:
Ђ«вичка трир≥чного збер≥гаЇтьс¤ ≥ до в≥с≥мдес¤ти рок≥вї, Ђƒитину требавиховувати, поки в≥н у колисц≥ ї.

як ≥ ≥нш≥ твори фольклору, пам'¤тник≥в народноњ педагог≥кипритаманна також риса синкретизму. ” народн≥й педагог≥ц≥ ч≥тких ≥певних закон≥в, систематизованих знань, точних наукових терм≥н≥в.
“ерм≥нолог≥¤ народноњ мудрост≥ збер≥гаЇ в соб≥ в≥дбиток л≥стного д≥алекту,типових народних прикмет ≥ вираз≥в. ¬се це робить мову народноњпедагог≥ки зрозум≥лим ≥ близьк≥ самим широким верствам труд¤щих. ’арактерно,що багато сл≥в, граматичн≥ форми, вже вийшли з ужитку вжив≥й мов≥ та л≥тератур≥, продовжують жити в народних афоризмах, причому вонине сприймаютьс¤ ¤к абсолютно застар≥л≥, навпаки вони усп≥шно виконуютьсвою функц≥ю. як в≥дзначаЇ √.—. Ћазутин, Ђр≥зн≥ факти ≥ ¤вища мови:словника, синтаксису, морфолог≥њ ≥ фонетики фольклору у своњх ≥дейно -естетичних функц≥¤х поступаютьс¤ не ≥зольовано один в≥д одного, а в самомут≥сному контакт≥ ... ї.

¬елика сила переконливост≥, образност≥, конкретност≥,емоц≥йност≥ дос¤гаЇтьс¤ не т≥льки за допомогою еп≥тет≥в, г≥пербол,алегор≥й, риторичних запитань ≥ вигук≥в, а й ус≥х засоб≥в лексики,синтаксису, морфолог≥њ ≥ фонетики мови. ¬се це об'ЇднуЇтьс¤ засобамикомпозиц≥њ, ритм≥ки, а в п≥сенних жанрах - ≥ мелод≥њ.

Ќаступна характерна риса народноњ педагог≥ки - це колективн≥стьњњ творчих основ. ўе ¬.√. ЅЇл≥нський писав, що Ђавтором рос≥йськоњнародноњ поез≥њ Ї сам рос≥йський народ, а не окрем≥ особи ї. ј.Ќ.
¬еселовський, в≥дстоюючи колективне початок народного епосу, влучно зауважив,що народн≥ епопењ анон≥мн≥, ¤к середньов≥чн≥ собори ї.

” пам'¤тках народноњ педагог≥ки нев≥дом≥ ≥мена њх творц≥в.
“ворча ≥ндив≥дуальн≥сть у фольклор≥ не в≥льна в Ђсамовираженн¤ї,колективн≥ та ≥ндив≥дуальн≥ творч≥ акти тут розд≥лен≥ часом ≥простором, ≥ люди, ¤к≥ вклали свою творч≥сть в те або ≥ншетв≥р, фактично не знають один одного.  ожен творець чимось доповнювавабо зм≥нював почуте, але традиц≥йно передавалос¤ лише те, що ц≥кавовс≥м, запам'¤товувалос¤ те, що творчо найб≥льш вдало ≥ притаманне середовищу в¤к≥й воно ≥снувало.

” колективному характер≥ народноњ творчост≥ безпосередньовиражаЇтьс¤ справжн¤ народн≥сть. —аме тому все багатство фольклору,тому числ≥ вс≥ народн≥ афоризми у вихованн≥, - це Ђколективнетворч≥сть всього народу, а не особисте мисленн¤ одн≥Їњ людини ї.

(ј. ћ. √орький)

Ќа творах лежить печать багатов≥ковоњ духовного житт¤ народу,тому що њх автор - народ.

Ќародна педагог≥ка маЇ надзвичайно широку аудитор≥ю.
’удожньо народна творч≥сть, пам'¤тки народноњ педагог≥ки зам≥нювалимолод≥ театр, ¤кого вона знала, школу, куди њњ не допускали, книгу,¤кою вона була позбавлена.

Ќайб≥льш д≥Ївою рисою народноњ педагог≥ки Ї зв'¤зок зжитт¤м, з практикою навчанн¤ ≥ вихованн¤ молодого покол≥нн¤. Ќародноњпедагог≥ц≥ не було ≥ немаЇ необх≥дност≥ дбаЇ про зм≥цненн¤ зв'¤зку зжитт¤м, бо вона саме житт¤, не було необх≥дност≥ впроваджувати ≥ поширюватисвоњ дос¤гненн¤ серед мас, вона сама педагог≥ка мас, педагог≥каб≥льшост≥, педагог≥ка народу, створена народом - дл¤ народу. Ќе випадковов багатьох с≥м'¤х, куди ран≥ше не доходили нав≥ть ази науковоњ педагог≥ки,народ виховував своЇ молоде покол≥нн¤ в дус≥ працьовитост≥, високоњморальност≥ ≥ благородства.

Ќародна педагог≥ка, ¤к ≥ вс≥ ≥нш≥ про¤ви духовноњ культури,схильна до взаЇмовпливу ≥ взаЇмозбагаченн¤. ќднаков≥ умови житт¤,под≥бн≥ звичањ ≥ традиц≥њ робл¤ть взаЇмний вплив, породжують близьк≥ заформою та зм≥стом казки, афоризми.

ѕрисл≥в'¤ та приказки - народн≥ педагог≥чн≥ м≥н≥атюри.

приказки ≥ присл≥в'¤ - одна з найб≥льш активних ≥ широкопоширених пам'¤тник≥в усноњ народноњ поетичноњ творчост≥. ”них народ прот¤гом стол≥ть узагальнював св≥й соц≥ально-≥сторичний досв≥д. якправило, вони мають афористичну форму ≥ повчальний зм≥ст, висловлюютьдуми ≥ спод≥ванн¤ народу, його погл¤ди на ¤вища сусп≥льного житт¤, йогоемп≥рично що склалос¤ у¤вленн¤ про вихованн¤ молодого покол≥нн¤.
Ќарод в≥д≥брав у своЇњ багатов≥ковоњ ≥стор≥њ все ценне в педагог≥чномув≥дношенн≥ в практиц≥ с≥мейного вихованн¤ багатьох покол≥нь ≥ виразив його вформ≥ повчальних афоризм≥в.

¬.≤. Ћен≥н писав: ЂЅувають так≥ крилат≥ слова, ¤к≥ здивовижною влучн≥стю виражають сутн≥сть досить складних ¤вищ ї. —аметакими словами Ї багато народних приказки ≥ присл≥в'¤, в ¤кихсинтезуютьс¤ найпотаЇмн≥ш≥ думки народу про людину, про вихованн¤, проформуванн≥ особистост≥.

Ќа приказках, присл≥в'¤х, висловах навчалос¤ ≥ виховувалос¤ неодне покол≥нн¤ людей, б≥льше того, де¤к≥ присл≥в'¤ стали дев≥зом в житт≥великих людей.

Ќарод високо ц≥нуЇ присл≥в'¤ та приказки тому що Ђв полою вод≥немаЇ риби, у присл≥в'њ немаЇ неправди ї. ” розум≥нн≥ народ≥в приказки ≥ присл≥в'¤виступають ¤к джерело розуму, ¤к приклад дл¤ насл≥дуванн¤, ¤к добрийрадник ≥ перший наставник, ¤к повчальне спадщина попередн≥х покол≥нь ≥¤к приклад образного мисленн¤.

Ќародн≥ афоризми не просто виражають ту чи ≥ншу виховну≥дею, вони створен≥, в≥дшл≥фован≥, мають ¤к би певну виховнузавданн¤, дидактичн≥ ц≥л≥, що диктуютьс¤ педагог≥чноњ ≥нтуњц≥Їю народу,принципом доц≥льност≥.

ѕерш за все афоризми гранично стисл≥, лакон≥чн≥, маломовним,повчально, легко запам'¤товуютьс¤ ≥ служать молод≥ дев≥зом в житт≥. ¬ельмихарактерн≥, наприклад, присл≥в'¤ про працьовит≥сть ≥ трудове вихованн¤. ЂЅудештрудитьс¤ - сп≥ваЇш ї, - говор¤ть казахи. Ђѕотрудитис¤ - добро отримаЇшї, --рад¤ть киргизи.

—тисл≥сть, лакон≥чн≥сть присл≥в'њв особливо важлив≥ дл¤ запам'¤товуванн¤моральних норм ≥ правил. ≤ народ подбав про це: Ђ ≥нець терп≥нн¤ --золото ї,Ђ ƒобре слово солодше меду ї.

 оротко ≥ образно виражають афоризми народн≥ думки про вихованн¤,формуванн≥ особистост≥ людини. ѕедагог≥чний ген≥й народу продумано,св≥домо створив не т≥льки однор¤дковий, але ≥ двох р¤дков≥, у р¤д≥випадк≥в багатор¤дков≥, нав≥ть багатоступ≥нчаст≥ афоризми, над≥лен≥поетичними римами.

Ѕ≥льш≥сть м≥н≥атюр народ складав однор¤дковим: ЂЅез њж≥ не будебес≥ди ї,Ђ ” торг≥вл≥ дружби н≥ ї,Ђ Ѕ≥да голова в≥д вуст ї.

” двох р¤дкових афоризмах друга половина зазвичай шл¤хом з≥ставленн¤п≥дсилюЇ головну смислове навантаженн¤ та загальну виховну ≥дею присл≥в'¤.
Ќаприклад: Ђ¬орона називаЇ своњх пташен¤т б≥ленькими, њжак називаЇ своњхд≥тей нежненьк≥м≥ ї,Ђ Ќе б≥йс¤ темноњ хмари ≥ балакучого, а б≥йс¤ б≥лоњ хмарий мовчазного ї. “ут народ викладаЇ вже б≥льш детально своњ думки, десьзасуджуЇ, десь радить, а десь застер≥гаЇ.

—туп≥нчаст≥ багатор¤дков≥ афоризми шл¤хом повторенн¤ зосереджуЇувагу слухача на головн≥й ≥дењ присл≥в'¤: Ђде багато зеленоњ трави,там бики жирн≥, де багато позов≥в - судд≥ жирн≥, де багато неб≥жчик≥в - муллижирн≥ їабо ≥нша -Ђ якщо одружуютьс¤ двоЇ хороших - буде щаст¤, ¤кщоодружуютьс¤ хороший ≥ поганий - буде б≥да, ¤кщо одружуютьс¤ двоЇ поганих - будев≥йна ї. ” цих присл≥в'¤х народ шл¤хом повторенн¤ ≥ з≥ставленн¤ прагнувзм≥цнити у св≥домост≥ слухач≥в почутт¤ м≥ри, справедлив≥сть, ум≥нн¤ в≥рнооц≥нити людей и.т. д.

¬се це св≥дчить про те, що народ своњ педагог≥чн≥рекомендац≥њ склав ≥ висловив керуючись потребами житт¤, реагуючина р≥зноман≥тн≥ про¤ви умов матер≥ального житт¤ сусп≥льства. ÷ю думкудуже добре висловив ѕ. Ћафарг: Ђужитков≥ вислови та присл≥в'¤показують, може, ще ¤сн≥ше, н≥ж окрем≥ слова, т≥ нитки, ¤к≥пов'¤зують мову з ¤вищами навколишнього житт¤.

“аким чином, в самому композиц≥йному побудов≥ афоризм≥в видно њхнюпедагог≥чна доц≥льн≥сть, розрахована не просто на засвоЇнн≥ ≥стин,але ≥ на те, щоб вони стали не писаними законами житт¤, чинили пр¤мевплив на вихованн¤ ≥ формуванн¤ особистост≥.

« метою посиленн¤ виховного впливу педагог≥чних м≥н≥атюрнарод також потурбувавс¤ також про те, щоб художньо оформити своЇтвор≥нн¤, використовуючи дл¤ цього р≥зноман≥тн≥ засоби поетичноњобразност≥, словесноњ ритм≥ки, домагаючись у такий спос≥б ¤скравого≥нтонац≥йного - смислового звучанн¤ афоризм≥в.

јнал≥з народних афоризм≥в показуЇ, що в них знаходить своЇвираз смисловий паралел≥зм а протиставленн¤, коли думка,виражена в одн≥й частин≥ присл≥в'¤, посилюЇтьс¤ шл¤хом протиставленн¤ в≥нший њњ частини. ћають м≥сце приклади зм≥шаного паралел≥зму, коли в загальнихрисах з≥ставл¤ютьс¤ р≥зн≥ предмети, ¤вища ≥ пон¤тт¤. ≈моц≥йн≥стьнародноњ поетичноњ мови посилюЇтьс¤ ≥ навмисно п≥дкреслюЇтьс¤ такожпостановкою риторичних запитань. ѕ≥дкреслюючи дидактичне значенн¤практики, казахи ставл¤ть риторичне запитанн¤: Ђ’≥ба почуте пор≥вн¤ти збаченим? ї. ¬исл≥в кличе до того, щоб людина почуте закр≥плювавбаченим, тобто практикою.

ѕрисл≥в'¤ та приказки з риторичними питанн¤ми зосереджуютьувагу людини на головн≥й, смисловоњ сторон≥ вислови, спонукають йогозадуматис¤ над поставленим питанн¤м, спробувати в≥дпов≥сти на нього, тимсамим дос¤гаЇтьс¤ б≥льш ефективне емоц≥йний вплив афоризм≥в насв≥дом≥сть ≥ повед≥нку молодоњ людини. “аким шл¤хом народна мудр≥стьефективно виконуЇ свою виховну функц≥ю.

–иторичн≥ вигуки мають певну дидактичну задачу.
ќдним з визнаних метод≥в вихованн¤ в народн≥й педагог≥ц≥ Їнат¤к. ѕрим≥ром, бажаючи нешк≥дливо впливати на нову людину вс≥м'њ, кажуть: Ђ“об≥ кажу очки, а ти слухай нев≥стка !ї.

« метою емоц≥йного впливу на молоде покол≥нн¤ народрозумно користувавс¤ ≥ багатствами звуковоњ форми, звертав увагу намузичн≥сть ≥ мелод≥йн≥сть афоризм≥в, використовуючи дл¤ цього пор≥вн¤нн¤,антитези, г≥перболи, метафори, ≥рон≥ю, алегор≥ю ≥. т. д. ќсобливо частонарод вдаЇтьс¤ до ≥рон≥њ, оск≥льки вона даЇ можлив≥сть в м'¤к≥й форм≥висм≥¤ти негативн≥ ¤вища, повторно надаючи думка в алегоричн≥й форм≥,коли ком≥чне ≥ см≥шне навмисно подаютьс¤ з серйозним вигл¤дом.

“онка ≥рон≥¤ ≥ м'¤кий гумор м≥ст¤тьс¤ в афоризмах, в ¤ких народвисм≥юЇ батьк≥в, ¤к≥ не рад≥ють народженню дитини, вбачаючи в цьому т¤гардл¤ себе: ослу принесли добру зв≥стку: Ђ” тебе народивс¤ синок!ї ќселв≥дпов≥в: Ђ«начить корми в мене поменшало, а вантажу додалос¤! ї.

“аким чином, використовуючи ≥рон≥ю в афоризмах, народ, дотримуючисьпевний педагог≥чний такт, звертаЇ увагу на людськ≥ слабкост≥,вади, недол≥ки, пробуджуЇ бажанн¤ ≥ прагненн¤ усунути ц≥недол≥ки.

¬иховний потенц≥ал афоризм≥в народ прагнув п≥двищити шл¤хомзастосуванн¤ г≥пербол, навмисно зб≥льшуючи ≥ п≥дкреслюючи особливе значенн¤тих чи ≥нших життЇвих ситуац≥й: Ђяким у дев'¤ть рок≥в, такий ≥ в дев'¤ностої
(про значенн¤ вихованн¤ в дитинств≥). ¬икористовуючи г≥перболи, народ навмиснозвертаЇ увагу на важлив≥сть таких ¤костей, ¤к вихован≥сть працьовит≥сть,прагненн¤ до знанн¤, в≥рн≥сть у коханн≥ ≥. т. д.

ћетафора ¤к форма алегоричн≥й образност≥, заснованоњ напод≥бн≥сть двох ¤вищ, також зустр≥чаЇтьс¤ в структур≥ народноњ мудрост≥:
Ђяблуко в≥д ¤блун≥ далеко на падаЇї, Ђ оханн¤ сильн≥ше за смертьї, Ђ„олов≥к ≥ дружина --птиц≥ з одного гн≥зда ї.

ѕедагог≥чний анал≥з показуЇ, що з метою посиленн¤емоц≥йного виховного впливу афоризм≥в на людину народпрагнув поетичну мову зробити мелод≥йноњ, музичного, використовуючи дл¤цього ритм≥чн≥ звуков≥ форми, повтори, тавтолог≥њ, уособленн¤ ≥.т.д.

¬се це разом уз¤те, дозвол¤Ї говорити про присл≥в'¤х ≥ приказках¤к народних педагог≥чних м≥н≥атюрах, в ¤ких певною м≥рою знайшлосвоЇ вираженн¤ народне у¤вленн¤ про дидактичних принципах вихованн¤≥ навчанн¤ людини. Ћакон≥чн≥сть та стислост≥ афоризм≥в створюють умову дл¤зд≥йсненн¤ принципу доступност≥, велика к≥льк≥сть елемент≥в ритм≥ки ≥ поетичноњмови надаЇ афоризмам образн≥сть, тим самим складаЇ основу наочност≥;композиц≥йну будову афоризм≥в, застосуванн¤ повтор≥в, риторичнихзапитань ≥ вигук≥в спри¤ють реал≥зац≥њ принципу м≥цност≥,систематичност≥ ≥ посл≥довност≥.

≤ нарешт≥, вс≥ афоризми, що в≥дображають умови матер≥ального житт¤сусп≥льства, таЇмн≥ почутт¤, думки, спод≥ванн¤ народу, створюють умови дл¤забезпеченн¤ зв'¤зку вихованн¤ з житт¤м.

√оловне в народн≥й педагог≥ц≥ - це процес вихованн¤ ≥ навчанн¤молодого покол≥нн¤. ¬еликий науково - педагог≥чний ≥нтерес представл¤ютьпитанн¤ про те, ¤к народ розум≥Ї сутн≥сть вихованн¤, ¤кими прийомами ≥методами користуЇтьс¤ в процес≥ вихованн¤, ¤ке у¤вленн¤ народу протрудовому, моральному, розумовому, ф≥зичному та естетичному вихованн≥.

Ќарод завжди правильно у¤вл¤в соб≥ сутн≥сть вихованн¤п≥дростаючого покол≥нн¤, його труднощ≥, радост≥ ≥ благородство к≥нцевоњмети. ” народ≥ кажуть: Ђ¬ихованн¤ - безц≥нне багатствої.

¬ажка справа - виховати людину, воно вимагаЇ дбайливого ≥уважного ставленн¤, певних знань ≥ вм≥нь. ” народ≥ ≥снуЇбагато вислов≥в, що стосуютьс¤ цих труднощ≥в, але вс≥ њх можна виразити однимвисновком: Ђ’то не загартуЇ свого серц¤, той не виховаЇ дитиниї.

” народ≥ з найдавн≥ших час≥в було в≥домо, що вихованн¤ виникаЇразом з по¤вою людини. ¬ихованн¤ - в≥чна категор≥¤, вона ≥снуЇ≥ розвиваЇтьс¤ разом з розвитком людського сусп≥льства. якщо час дл¤початку вихованн¤ упущено чи вихованн¤ велос¤ неправильно, доводитьс¤перевиховувати, а це завданн¤ б≥льш важка. Ќедарма в народ≥ кажуть:
ЂЌав≥ть полководц≥ не можуть впоратис¤ з синами й онуками, ¤к≥ ведутьрозгульний спос≥б житт¤. ї

—амовихованн¤ в народному у¤вленн≥ маЇ велике значенн¤ вжитт¤ людини. Ќародний афоризм пр¤мо нац≥люЇ юнак≥в та д≥вчат:
ЂЅатьки дали тоб≥ житт¤ - волю виховай самї. ¬лучно сказано!. Ќародвисунув своЇр≥дну програму самовихованн¤ молодоњ людини:
Ђ«ахочеш д≥знатис¤ себе - спитай думку людейї, Ђ¬в≥члив≥сть учись у нев≥гласиї≥. т.д. ” цьому виражаЇтьс¤ впевнен≥сть що молод≥ люди шл¤хом самовихованн¤можуть виробити в соб≥ найкращ≥ людськ≥ ¤кост≥: шл¤хетн≥сть,вв≥члив≥сть, працьовит≥сть, скромн≥сть, справедлив≥сть, безмежну чесн≥сть≥ правдив≥сть.

ѕедагоги, чињ ≥мена в≥дом≥ всьому св≥ту, вказували на величезну рольвихованн¤ в ранньому дитинств≥.  .ƒ. ”шинський писав, що Ђ’арактер людининайб≥льше формуЇтьс¤ в перш≥ роки його житт¤, ≥ те, що л¤гаЇ вхарактер в ц≥ роки, - л¤гаЇ м≥цно, стаЇ другою натурою людини.
¬се що засвоюЇтьс¤ людиною надал≥, н≥коли не маЇ т≥Їњ глибини,¤кий в≥др≥зн¤Їтьс¤ все засвоЇне в дит¤ч≥ роки ї. Ќарод прот¤гом стол≥тьемп≥ричним шл¤хом накопичив певн≥ знанн¤ ≥ психолог≥чних ≥в≥кових особливостей д≥тей. ќсоблива увага зверталас¤ на вихованн¤ вранньому дитинств≥. ѕро це св≥дчать так≥ вирази: Ђƒитин≥ у¤кого прор≥залис¤ зуби розжованих њжа не буде потр≥бно ї,Ђ ƒитину требавиховувати в колисц≥, а тел¤ на прив'¤з≥ ї.

–езультати вихованн¤ в ранньому дитинств≥ дають про себе знати внаступн≥ роки, а зв≥дси пророкуванн¤: Ђ«вички трир≥чногозбер≥гаютьс¤ до в≥с≥мдес¤ти рок≥в ї. ≥. ≥н

життЇвий досв≥д вихованн¤ д≥тей у с≥м'њ, природно не обходитьс¤без помилок з педагог≥чноњ точки зору. “ут часто необачн≥вчинки та педагог≥чн≥ помилки батьк≥в мають сп≥льне кор≥нн¤. ƒужец≥кав≥ щодо цього навод¤тьс¤ в навчально-методичних розробкахприклади про характер педагог≥чних помилок батьк≥в. ѕри опитуванн≥ батьк≥в
(батька ≥ матер≥) в≥дзначено б≥льше 50 вид≥в помилок, що зустр≥чаютьс¤ в практиц≥с≥мейного вихованн¤. «окрема, мало уваги прид≥л¤ли вихованню вперш≥ роки житт¤ дитини, не було Їдиних вимог ≥ виховноговпливу на дитину в с≥м'њ; багато непорозум≥нь викликала сл≥па,нерозумна любов до д≥тей взагал≥, Їдиноњ дитини зокрема.
Ѕатьки з≥знавалис¤, що створили з дитини кумира в с≥м'њ, розпещенийласкою, увагою, намагалис¤ менше завантажувати працею, нер≥дко б≥льшедбали про матер≥альне забезпеченн¤ д≥тей, менше думали провихованн≥ д≥тей. „асом надм≥рна сувор≥сть чергувалас¤ зневибаглив≥сть, нарешт≥, не мали належного контакту з вчител¤ми, частозахищали д≥тей, под≥л¤ли њх невдоволенн¤ вимогами вчител¤ ≥ школи.
Ѕлизько 60% батьк≥в з≥знаютьс¤, що в практиц≥ с≥мейного вихованн¤допускали саме так≥ помилки.

ƒо цих помилок сл≥д додати ще й та обставина, що п≥дбагатьох с≥м'¤х немаЇ розпод≥лу обов'¤зк≥в з вихованн¤ д≥тей. ¬ одномудосл≥дженн¤ на питанн¤: ЂЌа кому лежить основна турбота з вихованн¤ д≥тей уваш≥й с≥м'њ? ї- група батьк≥в в≥дпов≥ла: на матер≥ - 50%, на батька -7%, наматер≥ ≥ батька р≥вною м≥рою - 42%, на ≥нших член≥в с≥м'њ -1%

ќтже, в половин≥ з числа опитаних родин основнунавантаженн¤ з вихованн¤ д≥тей несуть матер≥, що викликаЇ багато нар≥кань ус≥м'њ ≥, природно, знижуЇ загальний виховний потенц≥ал с≥мей. ÷≥питанн¤ повинн≥ привернути увагу вс≥Їњ батьк≥вськоњ громадськост≥.

–озгл¤немо тепер методи вихованн¤ народноњ педагог≥ки. ¬≥ковийдосв≥д дозволив народу виробити певн≥ дидактичн≥ прийоми ≥ правилавихованн¤ д≥тей.

” життЇв≥й практиц≥ ≥снують також методи виховноговпливу на д≥тей, ¤к роз'¤сненн¤, привчанн¤, заохоченн¤, схваленн¤,переконанн¤, особистий приклад, показ вправи, нат¤к, док≥р, осуд,покаранн¤ ≥. т. д.

–оз'¤сненн¤ ≥ переконанн¤ застосовувалис¤ з метою формуванн¤ у д≥тейпозитивного ставленн¤ до прац≥, г≥дноњ повед≥нки в с≥м'њ та сусп≥льств≥.
ƒл¤ народноњ педагог≥ки особливе значенн¤ мав показ способ≥в виконанн¤р≥зних вид≥в с≥льськогосподарського, рем≥сничого, побутовоњ прац≥ (поводженн¤ з ≥нструментами ≥ знар¤дд¤ми прац≥, обробка земл≥ - полив, прибиранн¤врожаю, догл¤д за худобою, приготуванн¤ нац≥ональних страв, ткацтво, р≥зьбленн¤,вишиванн¤ ≥. т. д.). ѕ≥сл¤ роз'¤сненн¤ та демонстрац≥њ зазвичай вступали в силувправи, ¤к≥ супроводжувалис¤ порадою: Ђвправл¤ютьс¤ руки, виробившизвичку до певноњ роботи ї. ѕрислухаючись до ради дорослих, юнак ≥д≥вчина мали виробити у себе необх≥дн≥ навички ≥ прийоми прац≥.

повчанн¤ - найб≥льш поширений прийом у с≥мейн≥й педагог≥ц≥. ”пам'¤тках староњ педагог≥ки зустр≥чаЇтьс¤ кодекс повчань старшого - молодшому, вчител¤ - учн¤, народного мудрец¤ - молод≥,батька - синов≥.

’арактерно, що народн≥ виховател≥ подбали, щоб у своњафоризми включити р≥зн≥ педагог≥чн≥ категор≥њ: осторогупопередженн¤, док≥р, нав≥ть певн≥ педагог≥чн≥ умови, задотриманн≥ ¤ких можна розраховувати на усп≥х у будь-¤к≥й справ≥. ÷≥ умовизвичайно детерм≥нуютьс¤ словом Ђ¤кщої.  азахи вважають Ђякщо повернувс¤ зподорож≥ шестир≥чний, його повинен в≥дв≥дати ш≥стдес¤тир≥чний ї.
 аракалпаки на основ≥ життЇвоњ мудрост≥ та ф≥лософ≥њ рад¤ть: Ђякщопос≥¤в просо, не жди пшениц≥ ї.

ѕоширеним методом народноњ педагог≥ки Ї привчанн¤.
Ђ–еч≥ миють водою, дитину виховують привчанн¤мї, - каже народ.
ѕривчанн¤ типово дл¤ раннього дитинства. ѕривчають, наприклад, в с≥м'њ ввечер≥вчасно л¤гати спати, а вранц≥ рано вставати, м≥стити ≥грашки та од¤г упор¤дку; привчають до навичок культурного повед≥нки: сказати Ђд¤куюї запослуги дорослим, Ђдобрий ранокї, Ђдобрий деньї батькам, старшим бутивв≥чливим з однол≥тками т. т. д. привчити дитину, доросл≥ дають д≥т¤мдорученн¤, перев≥р¤ють приклади та зразки повед≥нки та д≥њ.

ѕереконанн¤ ¤к метод вихованн¤ м≥стить в соб≥ роз'¤сненн¤
(по¤сненн¤) ≥ доказ, тобто показ конкретних зразк≥в, з тим щобдитина не вагавс¤ ≥ не сумн≥вавс¤ в розумност≥ певних пон¤ть,д≥й, вчинк≥в, поступово накопичував моральний досв≥д ≥ потребакеруватис¤ ним.

«аохоченн¤ ≥ схваленн¤ ¤к метод вихованн¤ широко застосовувалис¤ впрактиц≥ с≥мейного вихованн¤. ƒитина завжди в≥дчував потребу воц≥нц≥ своЇњ повед≥нки, ≥гор, прац≥. ”сна похвала ≥ схваленн¤ батьк≥в
- ÷е перший заохоченн¤ в с≥м'њ. «наючи роль похвали ¤к засобу заохоченн¤,народ зауважуЇ: Ђƒ≥ти ≥ боги любл¤ть бувати там, де њх хвал¤тьї. Ѕатькизвичайно схвалюють повед≥нку, навчальн≥ та трудов≥ усп≥хи д≥тей словами
Ђћолодецьї, Ђдобреї, Ђдуже добреї. ѕри цьому народ педагог≥чно дужерозумно встановив, що ц≥ слова схваленн¤ ≥ похвали повинн≥ вимовл¤Їтьс¤ зпосм≥шкою на обличч≥. якщо робота виконана не на належному р≥вн≥, батькискажуть: ЂЌ≥чогої, Ђ√аразд, з≥йдеї, але без посм≥шки. ƒ≥ти без прац≥ розум≥ють,¤к оц≥нено њх д≥¤льн≥сть.

« огл¤ду на виховну силу ≥ ефективн≥сть?? ость нат¤ку, народ створивсвоњ повчальн≥ казки. як в≥рно зауважуЇ √.ћ. ¬олков, Ђпедагог≥чнац≥нн≥сть нат¤ку в тому, що про недол≥ки повед≥нки того чи ≥ншого хлопчикавони дозвол¤ють говорити в нешк≥длив≥й тон≥ ї. ћожна см≥ливо сказати, що внат¤ку виразивс¤ педагог≥чний такт народу, його ≥нтуњц≥¤.

ќсобистий приклад (особливо батьк≥в) - це найб≥льш радикальний, самийд≥Ївий метод народного вихованн¤. ≈тичний вигл¤д батьк≥в, њхпрац¤, громадська д≥¤льн≥сть, взаЇмини в с≥м'њ, ставленн¤ донавколишн≥х людей, ставленн¤ до речей, мистецтва - все це Ї прикладомдл¤ д≥тей ≥ впливаЇ на формуванн¤ њхньоњ особистост≥. Ќароднамудр≥сть говорить про те, що у вихованн≥ сл≥д використовуватипозитивний приклад: Ђякщо в тебе дорослий син - веди дружбу з≥ скромнимлюдиною, ¤кщо у тебе доросла дочка - веди дружбу з майстринею ї

—амою поетичною формою виховного впливу на д≥тей булобатьк≥вське благославлен≥е. ЂЌехай буде благословенний тв≥й д≥м, живи довес≥лл¤ своњх д≥тей ї, - скаже народ людин≥, що створюЇ молоду с≥м'ю.
Ќародна педагог≥ка не залишав без уваги ≥ так≥ методи вихованн¤, ¤кпримус, покаранн¤, осуд, заборона ≥ док≥р. ” народ≥ част≥шезастосовувалос¤ словесне засудженн¤ поганих вчинк≥в, необачних д≥й.
«асудженн¤ супроводжувалос¤ нав≥юванн¤м, щоб дитина усв≥домив своњ помилки ≥усунув њх. ƒок≥р батьк≥в застосовувавс¤ р≥дко, в основному ¤к один звиховних заход≥в попередженн¤.

ќтже, народн≥ афоризми розгл¤дають вихованн¤ ¤к Ђбезц≥ннийбагатство їлюдини. Ќарод маЇ певне у¤вленн¤ про ц≥л≥,завданн¤, прийоми, методи ≥ навичках вихованн¤ д≥тей з урахуванн¤м њх в≥кових≥ психолог≥чних особливостей. ќсобливе значенн¤ надаЇтьс¤ вихованню вранньому дитинств≥; наголошуЇтьс¤ важлив≥сть ≥гровоњ д≥¤льност≥ д≥тей.

Ќарод емп≥ричним шл¤хом визначав причини дит¤чоњ л≥н≥ ≥ каприз≥в,з розум≥нн¤м ставивс¤ до труднощ≥в вихованн¤ в перех≥дному в≥ц≥,особливу увагу надавав вихованню д≥вчинки - п≥дл≥тка. ≈мп≥ричновизначивши, практично перев≥ривши, народ широко застосовував в умовах с≥мейноговихованн¤ найр≥зноман≥тн≥ш≥ прийоми ≥ методи вихованн¤: привчанн¤,показ, заохоченн¤, осуд, особистий приклад, благославлен≥е й ≥нш≥, несуперечать, а ¤к≥ зб≥гаютьс¤ з принципами науковоњ педагог≥ки.

“рудове вихованн¤ - серцевина народноњ педагог≥ки.

¬ажко переоц≥нити значенн¤ трудового вихованн¤ в загальн≥й систем≥народноњ педагог≥ки, воно д≥йсно Ї њњ серцевиною. «найдавн≥ших час≥в трудове вихованн¤ д≥тей та молод≥ було найважлив≥шимобов'¤зком батьк≥в, а пот≥м ≥ навчальних заклад≥в та ≥нших громадських≥нститут≥в.

ѕрац¤ в умовах —ередньоњ јз≥њ ≥  азахстану був пов'¤заний насамперед зтваринництвом, сад≥вництвом, шовк≥вництвом, народними промислами.
¬≥домий хл≥бороб, почесний академ≥к ¬ј—√Ќ≤Ћ “. —. ћальцев справедливозауважив, що Ђпобутова культура, духовний склад народу породжен≥тис¤чол≥тт¤ми землеробськоњ цив≥л≥зац≥њ.