∆урнал≥стика ¤к сфера масового розум≥нн¤

ћинуло дес¤ть рок≥в в≥дтод≥, ¤к журнал≥стика на пострад¤нському простор≥ в теор≥њ й на практиц≥ в≥дмовилас¤ в≥д самоназви "засоби масовоњ ≥нформац≥њ й пропаганди" («ћ≤ѕ). ¬илученн¤ ≥з терм≥на слова "пропаганда" було визначною, ≥сторичною под≥Їю дл¤ нашоњ галуз≥ й усього сусп≥льства. ƒес¤тки рок≥в це слово було точкою опори ≥деолог≥њ тотал≥тарноњ держави (хоч в усьому св≥т≥ визнававс¤ за синон≥м майстерно замаскованоњ брехн≥).

ќднак цей безсумн≥вний прорив вир≥шив т≥льки одну з теоретичних частин завданн¤, висв≥тливши при цьому невир≥шен≥сть ≥нших њњ частин. («алишимо поза увагою те, що скасуванн¤ терм≥на "пропаганда" у теор≥њ не означало в≥дкиданн¤ самоњ пропаганди з журнал≥стськоњ практики.) ѕоза р≥шенн¤м лишилос¤ питанн¤, чи охоплюЇ нова, вкорочена назва преси вс≥ реал≥њ в≥дносин щодо масового поширенн¤ ≥нформац≥њ, ≥нтерпретац≥й, оц≥нок, погл¤д≥в, емоц≥й ≥ ще багато чого ≥ншого. “ому прот¤гом перших рок≥в незалежност≥ на наукових конференц≥¤х та в л≥тератур≥ час в≥д часу виникали суперечки навколо самоназви преси: ¤к правильно ≥менувати самих себе - засобами масовоњ ≥нформац≥њ («ћ≤) чи засобами масовоњ комун≥кац≥њ («ћ ). ¬ останн≥ роки верх вз¤ла друга формула, ≥ це був крок уперед, ¤кий, однак, лише заплутав питанн¤.

” 1995 роц≥ було висловлено думку, що ми не те й не ≥нше. ѕо-перше, ми не засоби масового сп≥лкуванн¤, бо взагал≥ не маЇмо бути н≥чињми не засобами, а т¤ж≥Їмо до статусу самост≥йних, в≥льних й незалежних орган≥в. ѕо-друге, запереченн¤ викликала нез'¤соване ≥, вочевидь, надм≥рно звужене розум≥нн¤ преси ¤к сфери т≥льки ≥нформац≥њ чи нав≥ть т≥льки комун≥кац≥њ. ¬исловлювалас¤ думка, що об'Їкт нашого впливу значно ширший за обс¤гом охопленн¤ сусп≥льних в≥дносин ≥ що насправд≥ в≥н охоплюЇ масове сп≥лкуванн¤. “ому й преса соц≥ально в≥дпов≥дальноњ модел≥ у демократичному сусп≥льств≥ маЇ називатис¤ органами масового сп≥лкуванн¤. "√еть «ћ≤ - хай живуть ќћ—!" - таке гасло, хоч ≥ було проголошено, не мало достатнього теоретичного обірунтуванн¤, та до того ж наштовхнулось на потужну силу ≥нерц≥њ масовоњ св≥домост≥ та корпоративного консерватизму. Ќаступне гальмуванн¤, а пот≥м ≥ зворотний, ¤к на загал, х≥д вив≥льненн¤ украњнськоњ преси взагал≥ змусили в≥дкласти принципову розмову з проблеми самоназви до невизначеного часу, коли вона буде покликана до житт¤ не силою ≥нтелекту теоретик≥в-ентуз≥аст≥в, а силою зм≥ни соц≥альних обставин. јле соц≥альний поступ украњнського сусп≥льства одного разу вже поставив перед нами це запитанн¤, ≥, "попри вс≥ негаразди", на нього сл≥д шукати в≥дпов≥дь.

ќтже - хто ми Ї? «асоби чи органи? ≤ чого - ≥нформац≥њ, комун≥кац≥њ чи все-таки сп≥лкуванн¤? —еред цих проблем Їдина визначальна риса ("масовоњ") не викликаЇ сумн≥ву, хоч ≥ потребуЇ пост≥йних уточнень. «алишимо њх дл¤ ≥нших наукових розв≥док, це окрема проблема: спец≥ал≥зоване виданн¤ дл¤ банк≥р≥в накладом тис¤чу прим≥рник≥в може впливати на соц≥альний процес б≥льше н≥ж м≥льйонна щоденна газета.

”же з першого погл¤ду вражаЇ принципова тотожн≥сть ≥ така ж принципова в≥дм≥нн≥сть цих сфер - ≥нформац≥њ, комун≥кац≥њ та сп≥лкуванн¤. ¬они знаход¤тьс¤ н≥бито так близько одна в≥д одноњ, що њх назви часто вживають ¤к синон≥ми. ќднак насправд≥ вони принципово, концептуально в≥др≥зн¤ютьс¤ (можна було б сказати "д≥аметрально протилежн≥", ¤кби њх не було три).

ћожуть ≥снувати одночасно два погл¤ди на взаЇморозташуванн¤ цих сфер.

ќдна з них пол¤гаЇ у тому, що сфера масовоњ ≥нформац≥њ охоплюЇ собою (включаЇ у себе) сферу масовоњ комун≥кац≥њ та сферу масового сп≥лкуванн¤, адже вона - загальна сфера масового об≥гу ≥нформац≥њ у сусп≥льств≥ й включена, у свою чергу, у найширшу, ун≥версальну сферу ≥нформац≥њ ¤к њњ окремий (масовий) випадок. ћасова комун≥кац≥¤ та масове сп≥лкуванн¤, у свою чергу, - окрем≥ випадки, точн≥ше сказати - окрем≥ способи об≥гу ≥нформац≥њ у сусп≥льств≥. ѕерша зд≥йснюЇтьс¤ у межах суб'Їкт-об'Їктних в≥дносин, друга - у межах в≥дносин ≥нтерсуб'Їктних. ќбидв≥ ¤вл¤ють собою надзвичайно складн≥ модел≥ сусп≥льних в≥дносин з приводу ≥нформац≥њ, ≥ нерозривно взаЇмопов'¤зан≥: не можна не пом≥тити, що масове сп≥лкуванн¤ - це "подвоЇна" масова комун≥кац≥¤, под≥бна до шосе з двосторонн≥м рухом, це перетворенн¤ монологу на д≥алог, а на щабл¤х ф≥лософських - метаф≥зики на д≥алектику.

ƒругий погл¤д трактуЇ справу так, що сфера масовоњ ≥нформац≥њ (т≥льки ≥нформац≥њ або просто ≥нформац≥њ, тобто - ≥нформуванн¤) - це початковий ≥ найпрост≥ший етап поширенн¤ ≥нформац≥њ в сусп≥льств≥, ¤кий передуЇ наступному й б≥льш широкому етапу масовоњ комун≥кац≥њ, включений в нењ, ≥ обидв≥, одна в одн≥й, вход¤ть у щось найширше - у сферу масового сп≥лкуванн¤, ¤ка ≥нтегруЇ њхн≥ д≥њ.

ѕередбачаЇтьс¤, що масове ≥нформуванн¤ взагал≥ не маЇ на уваз≥ слухача: "ћи ≥нформуЇмо ус≥х, а хто сприйме - не маЇ дл¤ нас особливого значенн¤". ”с¤ справа у тому, щоб знайти, опрацювати та опубл≥кувати соц≥ально значущу ≥нформац≥ю. —л≥д наголосити, що така позиц≥¤ не Ї в≥дображенн¤м прим≥тивного ставленн¤ до рол≥ преси в сусп≥льств≥ та соц≥альному поступов≥, а Ї широко поширеною у св≥т≥ моделлю в≥дносин м≥ж пресою й аудитор≥Їю. ¬она в≥ддзеркалена нав≥ть у англ≥йському терм≥н≥ "broadcasting", що означаЇ водночас ≥ "вести рад≥омовленн¤", ≥ "розс≥вати зерна" - мовл¤в, де-небудь та й з≥йдуть. «а класиф≥кац≥Їю ƒж. ћ≥лл¤, це Ї л≥бертар≥анська модель преси. ”давана байдуж≥сть њњ до реакц≥њ аудитор≥њ, по-перше, спираЇтьс¤ на демократичну дов≥ру до вм≥нн¤ читач≥в самим роз≥братис¤ у сут≥ справи, по-друге, дозвол¤Ї зосередити вс≥ сили редакц≥й на ¤к≥сному й оперативному ≥нформуванн≥, без в≥двол≥кань на коментуванн¤, тлумаченн¤ тощо, а по-третЇ, маЇ за лаштунками довол≥ складн≥ й ефективн≥ методи мон≥торингу власноњ результативност≥.

Ѕагато осередк≥в мас-мед≥а розвинених крањн працюють у цьому ключ≥, процв≥тають у ринкових умовах ≥ задовольн¤ють ≥нформац≥йн≥ потреби своњх читач≥в, ¤к≥ н≥чого ≥ншого кр≥м ≥нформац≥њ й не бажають в≥д них отримувати. "News, no views" - гасло ц≥Їњ преси, його можна перекласти так: "ћи даЇмо новини, а ви розум≥йте њх ¤к хочете".

™дина суттЇва вада ц≥Їњ модел≥ й усього р≥вн¤ масового ≥нформуванн¤ в тому, що в н≥й н≥бито в≥дсутн≥, виключен≥ з м≥ркувань ≥ розрахунк≥в т≥, дл¤ кого все робитьс¤. “ут немаЇ н≥чого, кр≥м суб'Їкта ≥нформуванн¤. ”се ≥нше - об'Їкт комун≥кац≥њ чи протилежний суб'Їкт сп≥лкуванн¤ - ≥снують поза ц≥Їю сферою, у власних сферах, в≥дпов≥дно, масовоњ комун≥кац≥њ та масового сп≥лкуванн¤. ј з цим не можна погодитис¤, принаймн≥ теоретично, оск≥льки увага тут зосереджуЇтьс¤ лише на частин≥ ц≥лого - ¤к на ц≥лому.

” такому випадку, справд≥, перех≥д до р≥вн¤ масовоњ комун≥кац≥њ був би кроком уперед: такий перех≥д передбачаЇ по¤ву пор¤д з суб'Їктом ≥нформуванн¤ (комун≥канта) й њњ об'Їкта (комун≥ката). ÷е в≥дразу викликаЇ з передбачуваного небутт¤ (ще раз зауважимо: не ≥з забутт¤) масову аудитор≥ю й ставить њњ на м≥сце учасника обм≥ну ≥нформац≥Їю, нехай ≥ пасивного, одноб≥чного. ”с¤ структура оперуванн¤ ≥нформац≥Їю у простор≥ масовоњ св≥домост≥ починаЇ нагадувати або авторитарну, або, у њњ крањньому вигл¤д≥, тотал≥тарну модел≥ преси - за класиф≥кац≥Їю ƒж. ћ≥лл¤.

ќднак досл≥дники процес≥в комун≥кац≥њ, хоч ≥ визнають њњ двопол¤рн≥сть (це неможливо не визнавати), не акцентують уваги на активн≥й рол≥ об'Їкта у сприйн¤тт≥ поширюваноњ ≥нформац≥њ. ”с¤кий поступ до сп≥льноњ р≥вност≥ тих, хто зд≥йснюЇ комун≥кац≥ю, Ї поступ в≥д комун≥кац≥њ до сп≥лкуванн¤. " омун≥кативний процес Ї основою сп≥лкуванн¤", - ц≥лком справедливо зауважив ¬. ¬. –≥зун (11, с. 3).

“ак, Ўерр≥ у книз≥ "” людськ≥й комун≥кац≥њ. ѕерегл¤д, огл¤д та критика", що вийшла у  ембридж≥ у 1966 роц≥, пише: " омун≥кац≥¤ Ї по своњй сут≥ сусп≥льною справою. Ћюди розгорнули велику к≥льк≥сть р≥зноман≥тних комун≥кативних систем, ¤к≥ зробили можливим њхнЇ сусп≥льне житт¤. —лово "комун≥кац≥¤" означаЇ буквально "участь", та саме по т≥й м≥р≥, по ¤к≥й ви та ¤ у даний момент знаходимос¤ у стан≥ комун≥кац≥њ, ми сп≥льно беремо участь (Ї сп≥вучасниками). ћи утворюЇмо не ст≥льки союз, ск≥льки Їдн≥сть" (14, с. 3-5).

—твердженн¤ ц≥лком справедливе. ™дине, що можна було б закинути його авторов≥, це те, що воно однаково належить до сфер ≥нформуванн¤, комун≥кац≥њ й сп≥лкуванн¤ - та ≥нформац≥њ у найширшому розум≥нн≥.  р≥м того, Ўерр≥, ¤к ≥ його попередники та продовжувач≥, не переносить комун≥кац≥ю у масовий св≥т. «ате в≥н уже "маЇ його на уваз≥" у своњх м≥ркуванн¤х, ≥ вже цим опин¤Їтьс¤ попереду ≥нших. ј ¤кщо б в≥н придививс¤ пильн≥ше до ≥снуванн¤ комун≥кац≥њ у тому, що ми називаЇмо св≥том масовоњ ≥нформац≥њ, в≥н м≥г би побачити, що в ньому замало л≥н≥йност≥ в≥дносин "я - “и" та нав≥ть площинност≥ "я - “и - ¬≥н". ” св≥т≥ диктату в≥дносин типу "я - ¬с≥", ¤к у переход≥ в≥д евкл≥довоњ геометр≥њ до геометр≥њ Ћобачевського, починають розгортатис¤ дивн≥ ефекти.

«окрема, в≥н ви¤вив би, що комун≥кац≥¤ в ньому - це зовс≥м не Їдн≥сть ≥ тим б≥льше не союз: св≥т масових комун≥кац≥й насправд≥ царство випадковост≥, де кожен комун≥кативний акт сполучаЇ того, хто каже, з "нев≥домо ким", ¤кий Ї, до того ж, "нев≥домо ¤ким" ≥ належить до непевноњ к≥лькост≥ под≥бних до нього нев≥домих, що в≥др≥зн¤ютьс¤ в≥д нього та м≥ж собою нев≥домо чим. ќднак вони вс≥ реальн≥ людськ≥ ≥стоти, вони ви¤вл¤ють себе хоч би тим, що купують наш≥ газети. ” цьому розум≥нн≥ комун≥кац≥¤ набагато складн≥ша н≥ж сп≥лкуванн¤, незважаючи на те, що в ≥нших значенн¤х сп≥лкуванн¤ набагато складн≥ше комун≥кац≥њ.

Ўерр≥ не виходить за меж≥ л≥н≥йност≥: "” т≥й м≥р≥, у ¤к≥й ми одне з одним погоджуЇмос¤, ми кажемо, що ми одн≥Їњ думки або що ми розум≥Їмо одне одного. ÷е й Ї Їдн≥сть". ÷е, на наш погл¤д, ≥ так - ≥ не так. “ак - у л≥н≥йному вим≥р≥. Ќ≥ - тому що тут описаний найменший квант Їдност≥, а справжн¤ Їдн≥сть маЇ соц≥окультурн≥ масштаби.

≤ вс≥ надбанн¤ ф≥лософ≥в щодо суб'Їкт-об'Їктного характеру комун≥кац≥њ не працюють "поверхом нижче", у сфер≥ масовоњ комун≥кац≥њ, де зам≥сть звичного њм суб'Їкта л≥н≥йного обм≥ну ≥нформац≥Їю ("я - “и") Ї особливий суб'Їкт (джерело ≥нформац≥њ, комун≥кант), ¤кий спр¤мовуЇ ≥нформац≥ю не об'Їкту, а посереднику-журнал≥сту, мед≥ативна функц≥¤ ¤кого пол¤гаЇ т≥льки в тому, щоб передати, скомун≥кувати ≥нформац≥ю подальшому об'Їкту, ¤кий, однак, Ї масовим ≥ тому виступаЇ ¤к мед≥а-об'Їкт. ÷е "мед≥а" обумовлене й тим, що об'Їкт-читач д≥стаЇ св≥й статус не в≥д суб'Їкта-сп≥вбес≥дника, а в≥д посередника-журнал≥ста, певноњ третьоњ ≥постас≥, ¤кий з огл¤ду на св≥й актив й вольовий характер може прийн¤ти на себе статус мед≥а-суб'Їкта, оск≥льки до того ж, щойно у стосунках з тим, хто промовл¤в, був звичайним, тобто класичним суб'Їктом.

∆урнал≥ст Ї подв≥йним посередником, в≥н обм≥нюЇтьс¤ ≥нформац≥Їю й з њњ джерелом - й з читачем, ≥ той, й ≥нший в≥р¤ть йому. ќднак тут Ї ще одна "мед≥а" особлив≥сть, надзвичайно важлива: в≥н зд≥йснюЇ себе через ≥нформац≥ю, ¤ку сл≥д визнати апр≥ор≥ сумн≥вною, бо вона, можливо, була перекручена ним з р≥зних причин.

¬ласне кажучи, тут немаЇ н≥ союзу, н≥ Їдност≥, тому що кожен учасник обм≥ну не в≥дпов≥даЇ за ≥стину. “ой, хто сказав, той, хто передав, ≥ той, хто зрозум≥в, под≥бн≥ до учасник≥в дит¤чоњ гри у "з≥псований телефон".

” сфер≥ масового ≥нформуванн¤, ур≥заноњ через не¤вну присутн≥сть об'Їкта, по¤ва пасивного учасника комун≥кац≥њ - об'Їкта - т≥льки заплутуЇ справу розум≥нн¤, тому що насправд≥ те, що було промовлене, ≥ те що було зрозум≥ле, разюче в≥др≥зн¤ютьс¤ одне в≥д одного, а чим в≥др≥зн¤ютьс¤ - лишаЇтьс¤ нев≥домим через в≥дсутн≥сть зворотного зв'¤зку, д≥алогу, бес≥ди - загалом, сп≥лкуванн¤. як же в такий спос≥б може зд≥йснитис¤ розум≥нн¤?

÷ю прикру законом≥рн≥сть пом≥тили ще античн≥ мудрец≥, згодом ф≥лософи класичноњ школи та батьки-засновники герменевтики не раз приступалис¤ до ц≥Їњсуперечност≥, що нагадуЇ своЇю соф≥стичн≥стю загадку про те, чи дожене јх≥ллес черепаху.

якщо скомун≥кованим лишилос¤ т≥льки те, що зрозум≥в об'Їкт, то х≥ба маЇ значенн¤, що саме було промовлено суб'Їктом? ќб'Їкт все одно вибере те, що йому треба, ¤кою б не була звернена до нього промова. ÷е добре в≥домий принцип –ассела: людина несв≥домо перетворюЇ те, що вона чула, у те, що вона може зрозум≥ти (3, с. 31). ј що саме в≥н вибрав-зрозум≥в, лишаЇтьс¤ суб'Їктов≥ не¤сним. якщо ж помножити такого об'Їкта на м≥льйон чи м≥ль¤рд, тобто дос¤гти обс¤г≥в аудитор≥њ сучасних газет чи глобальноњ телев≥з≥йноњ мереж≥, вийде одне з двох: або н≥чого не можна буде зрозум≥ти взагал≥, або все повол≥ рушить на своњ м≥сц¤ й почнуть про¤вл¤тис¤ законом≥рност≥.

—ловом, з ус≥Їю наочн≥стю виникаЇ висновок: задл¤ забезпеченн¤ справжнього розум≥нн¤ необх≥дно переходити в≥д комун≥кац≥њ до сп≥лкуванн¤

ј в≥дтак перех≥д у сферу масового сп≥лкуванн¤ завершив би таку "п≥рам≥ду розум≥нн¤", оск≥льки визнав б за кожним з аудитор≥њ й за вс≥ма разом, за аудитор≥Їю в ц≥лому, статус суб'Їкта сп≥лкуванн¤ зам≥сть об'Їкта комун≥кац≥њ, а разом з цим - ≥ право на власн≥ думки, р≥шенн¤ й д≥њ щодо отриманоњ ≥нформац≥њ.

ћ.  аган, огл¤даючи ретроспективно стан теоретичноњ думки на ц≥й д≥л¤нц≥, до ¤коњ в≥н т≥льки приступав, констатував: комун≥кац≥¤ й сп≥лкуванн¤ спочатку зб≥галис¤ за зм≥стом, пот≥м њх розвели, але поглиблено не про¤снили. ўе й нин≥ в багатьох наукових текстах, словниках ≥ нав≥ть енциклопед≥¤х њх ототожнюють, хоч п≥сл¤ виходу в св≥т роб≥т ћ. Ѕахт≥на та ћ.  агана цього робити вже не сл≥д.

 аган зауважив: "—п≥лкуванн¤ - категор≥¤ ф≥лософськоњ науки" (6, с. 3-4). ¬≥д цього м≥сц¤ науц≥ журнал≥стиц≥ треба рухатис¤ дал≥, тому що масове сп≥лкуванн¤ - це вже њњ категор≥¤, точн≥ше одн≥Їњ з њњ складових, теор≥њ масового сп≥лкуванн¤, ¤ку треба створити.

ўоб просунутис¤ дал≥, доведетьс¤ повернутис¤ до двох згадуваних погл¤д≥в на взаЇморозташован≥сть трьох сфер обертанн¤ ≥нформац≥њ у простор≥ масовоњ св≥домост≥. —трунк≥сть ≥ посл≥довн≥сть обох побудов так≥, що њх неможливо просто в≥дкинути. ќтже, або ≥стинною може бути т≥льки одна з них, або ми стоњмо перед необх≥дн≥стю створити б≥льшу п≥рам≥ду, ¤ка поЇднала б першу точку зору з другою.

¬ласне кажучи, в≥дносини м≥ж масовою комун≥кац≥Їю та масовим сп≥лкуванн¤м не повинн≥ викликати особливих суперечок. ѕ≥сл¤ створенн¤ ћ.  аганом на науковому п≥дірунт≥ ј. ѕотебн≥ та ћ. Ѕахт≥на теор≥њ сп≥лкуванн¤ тут пануЇ в≥дносна ¤сн≥сть.

ўе не протиставл¤ючи так р≥шуче, ¤к це зробив ћ.  аган, комун≥кац≥ю сп≥лкуванню, а суб'Їктно-об'Їктн≥ в≥дношенн¤ ≥нтерсуб'Їктним, ћ. Ѕахт≥н написав: "ѕод≥¤ житт¤ тексту, тобто його справжн¤ сутн≥сть, завжди роз≥груЇтьс¤ на меж≥ двох св≥домостей, двох суб'Їкт≥в" (2, с. 310). ћ.  аган у "ћире общени¤" блискуче завершив њх протиставленн¤.

“ому дл¤ нас ус¤ проблема зводитьс¤ до того, чи Ї сфера масовоњ ≥нформац≥њ ширшою за ц≥ дв≥ разом, чи, навпаки вужчою н≥ж кожна з них ≥ тому охоплюЇ њх ¤к прост≥ш≥, б≥льш прим≥тивн≥ види в≥дносин м≥ж людьми щодо обм≥ну ≥нформац≥Їю.

ѕитанн¤ маЇ надзвичайне теоретичне значенн¤ та практичну актуальн≥сть: рефлективна в≥дпов≥дь на нього дозволить просунутис¤ значно дал≥ у саморозум≥нн≥ й самовизначенн≥ журнал≥стики ¤к ¤вища соц≥окультурного масштабу. ¬≥д того, ¤к журнал≥сти визначають себе сам≥, ¤к сприймають власне становище у сусп≥льств≥, значною м≥рою залежить, ¤к до нас ставитимутьс¤ р≥зн≥ верстви населенн¤, громадськ≥, пол≥тичн≥ й державн≥ структури тощо.

ќтже, треба визначитис¤, що Ї що, ≥ це допоможе зрозум≥ти, хто Ї ми.

ѕо-перше, не можна не зважати на те, що ≥ перший, ≥ другий, ≥ трет≥й р≥вн≥ Їдин≥ в одному (й найголовн≥шому) ¤к≥сному параметр≥ - ус≥ вони Ї р≥вн¤ми об≥гу ≥нформац≥њ. “ака глибинна, внутр≥шн¤, ≥манентна спор≥днен≥сть, справд≥, вимагаЇ њхнього включенн¤ у сферу ≥нформац≥њ не просто ¤к у б≥льшу, а ¤к у найб≥льшу, дл¤ них - всеохоплюючу.

ѕо-друге, будь-¤ка з трьох сфер обертанн¤ ≥нформац≥њ не може функц≥онувати без джерела њњ поширенн¤, ≥накше кажучи, без особи чи орган≥зац≥њ, в≥д ¤ких ≥нформац≥¤ починаЇ поширюватис¤ на масову аудитор≥ю.

Ќе буде помилкою назвати його джерелом ≥нформуванн¤.

ќтже, Ї масова ≥нформац≥¤, а чи Ї масове ≥нформуванн¤? як сфери, р≥зн≥ за обс¤гом (перша - всеохоплююча, друга - першопочаткова)? « функц≥онально-зм≥стовоњ точки зору тут немаЇ помилки.

ј томувс¤ п≥рам≥да "розпадаЇтьс¤" не на три, а на чотири р≥вн≥, й вона починаЇ б≥льше нагадувати велику сферу, в ¤к≥й в≥д центру масового ≥нформуванн¤ (скаж≥мо, в≥д редакц≥њ газети чи телерад≥окомпан≥њ) ¤к в≥д позиц≥њ є 1 на вс≥ боки розход¤тьс¤ концентричн≥ сфери.

Ќайменш досл≥дженою тут Ї сфера масового сп≥лкуванн¤. јвтор розвиненоњ теор≥њ сп≥лкуванн¤ (не масового, а, так би мовити, л≥н≥йного, коли "я" сп≥лкуЇтьс¤ й розум≥Їтьс¤ т≥льки з "“и") - ћ.  аган писав: "—п≥лкуванн¤ стало предметом спец≥ального вивченн¤ у загальн≥й та соц≥альн≥й психолог≥њ, у соц≥олог≥њ й педагог≥ц≥, у етолог≥њ й етнограф≥њ, у етиц≥ й естетиц≥, у л≥нгв≥стиц≥ й сем≥отиц≥, у теор≥њ культури й теор≥њ ≥нформац≥њ" (6, с. 5). ЌастаЇ час, коли цей перел≥к сл≥д доповнити й журнал≥стикою. ¬она не т≥льки не Ї чужею сп≥лкуванню, але саме сп≥лкуванн¤ - масове - Ї њњ суттю в демократичному сусп≥льств≥.

ћасштаби сп≥лкуванн¤, нав≥ть л≥н≥йного, - максимально широк≥. “ак, ћ.  аган справедливо п≥дсумовуЇ власн≥ розв≥дки в ц≥й галуз≥: "Ћюдське сп≥лкуванн¤ завжди лежало в основ≥ людського бутт¤" (6, с. 8). ќтже, квант сп≥лкуванн¤ двох т¤ж≥Ї до того, щоб заповнити собою увесь прост≥р людського ≥снуванн¤ взагал≥.

ј в основ≥ людського сп≥лкуванн¤ завжди лежало розум≥нн¤.

якщо ж подивитис¤ на всю справу з найвищого - з ф≥лософського - р≥вн¤, стане очевидною ≥стина, ¤ку не можна спростувати. ¬она звучить так:

ѕод≥бно до того, ¤к у св≥т≥ речей немаЇ н≥чого, кр≥м матер≥њ, що в≥чно рухаЇтьс¤, у св≥т≥ людей немаЇ н≥чого, кр≥м неск≥нченного сп≥лкуванн¤. ¬оно зд≥йснюЇтьс¤ у д≥алоз≥, ≥снуЇ в соц≥окультурному масштаб≥ й в≥дбуваЇтьс¤ через розум≥нн¤.

ќтже, врешт≥-решт п≥рам≥да перетворилас¤ на концентричн≥ сфери й вигл¤даЇ так, у б≥к розширенн¤:

1) сфера масового ≥нформуванн¤,

2) сфера масовоњ комун≥кац≥њ,

3) сфера масового сп≥лкуванн¤,

4) сфера масовоњ ≥нформац≥њ.

¬≥нчаЇ все це, охоплюЇ все, вм≥щуЇ в себе все перел≥чене сфера ≥нформац≥њ.

јле чи не зникаЇ за цими сферами власне журнал≥стика? „им вона, власне, Ї у цьому списку?

∆урнал≥стика Ї журнал≥стикою, тобто ≥ першим, ≥ другим, ≥ трет≥м, ≥ четвертим. ≤ важливою частиною п'¤того, ¤ке все в≥нчаЇ й охоплюЇ.

„им же Ї сьогодн≥ осередки украњнськоњ преси, ¤к на загал, так ≥ у кожному конкретному випадку?

¬они Ї вс≥м. ”с≥ Ї першим - засобами масового ≥нформуванн¤. “ерм≥н цей Ї ц≥лком новим, але зовс≥м не неспод≥ваним, не суперечливим внутр≥шньо, а до того ж - з потужною валентн≥стю у зовн≥шн≥х пон¤ттЇвих зв'¤зках. ÷≥лком можливо, в≥н не приживетьс¤ в теор≥њ журнал≥стики, а тим б≥льше у њњ практиц≥, але залишитьс¤ на спогад ¤к приклад посл≥довного й ретельного досл≥дженн¤ процес≥в масовоњ ≥нформац≥њ.

ƒругими, тобто такими, що належать до сфери масовоњ комун≥кац≥њ, за рад¤нських час≥в були вс≥ «ћ≤ѕ. ћатер≥али, надрукован≥ у "ѕравд≥", неможливо було спримати ≥накше, ¤к у суб'Їктно-об'Їктному контекст≥. Ќеправильне розум≥нн¤ й особиста ≥нтерпретац≥¤ правдистських публ≥кац≥й були вкрай небезпечними й таврувалис¤ спочатку ¤к про¤в контрреволюц≥йност≥, пот≥м ¤к "вылазка врагов народа", а ще п≥зн≥ше ¤к дисидентство - з ус≥ма насл≥дками. ¬ести д≥алог з газетою за стал≥нських час≥в можна було т≥льки в русл≥ п≥дтримки Їдинов≥рного курсу, а в п≥сл¤стал≥нськ≥ часи - у русл≥ пошуку найкращих шл¤х≥в виконанн¤ ≥сторичних р≥шень центрального ком≥тету парт≥њ.

Ќин≥ сфера масового сп≥лкуванн¤ в ”крањн≥ н≥би пульсуЇ: вона то поширюЇтьс¤, ¤к на початку 90-х, то звужуЇтьс¤, ¤к наприк≥нц≥ цього ж дес¤тил≥тт¤, то знову ви¤вл¤Ї тенденц≥њ до зб≥льшенн¤, ¤к у часи пол≥тичноњ кризи зими 2001-го. ѕевн≥ зм≥ни в≥дбуваютьс¤, хоч ≥ у менш≥й ампл≥туд≥, напередодн≥ вибор≥в, особливо до ¬ерховноњ –ади.  оли перегл¤даЇш газети де¤ких парт≥й - ¤к л≥вого, так ≥ правого сектору пол≥тичного спектру - не можеш позбавитис¤ думки, що ….—тал≥н був напрочуд скромною людиною: його портрет у "ѕравд≥" з'¤вл¤вс¤ лише раз на к≥лька м≥с¤ц≥в. Ќа противагу йому автори сучасних "культик≥в особи" прикрашають своњми портретами кожну полосу перес≥чного номера газети, а вже передвиборн≥ номери м≥ст¤ть по к≥лька зн≥мк≥в на кожн≥й з њхн≥х полос. —праведливо виникаЇ запитанн¤ - а чи журнал≥стика це взагал≥? ћоже, це нове поверненн¤ старих «ћ≤ѕ з притаманними њм перекрученн¤ми не т≥льки сп≥лкуванн¤, а й комун≥кац≥њ й нав≥ть ≥нформуванн¤? –озум≥нн¤ - загальнолюдська ц≥нн≥сть, масове розум≥нн¤ - ¤вище соц≥окультурного, а не вузькопарт≥йного масштабу.

“ому вузько трактований комун≥кативний спос≥б сп≥лкуванн¤ осередк≥в преси з масовою аудитор≥Їю в ”крањн≥ лишаЇтьс¤, в≥н не припинив свого ≥снуванн¤ з≥ зникненн¤м недемократичного державного устрою. ј отже, в≥н маЇ живильне середовище у самому соц≥ально-пол≥тичному житт≥ сусп≥льства. “акий спос≥б зв'¤зку преси з≥ своњм читачем не Ї т≥льки рудиментарним, в≥н покликаний до житт¤ самою системою в≥дносин м≥ж пол≥тичними парт≥¤ми й њхн≥ми л≥дерами з одного боку та р¤довими членами з ≥ншого. јле нин≥ весь поступ демократизац≥њ украњнського сусп≥льства, ус¤ лог≥ка розгортанн¤ процес≥в соц≥ального визволенн¤ й нац≥онального в≥дродженн¤, створенн¤ незалежноњ демократичноњ держави вимагають подоланн¤ масово-комун≥кативного способу зв'¤зку з читачем через включенн¤ його у спос≥б масового сп≥лкуванн¤.

—туп≥нь щирост≥ д≥алогу з читачем (≥накше кажучи, ступ≥нь д≥алог≥чност≥ сп≥лкуванн¤ через пресу) пр¤мо залежить в≥д ступен¤ свободи преси взагал≥ й даноњ газети чи телерад≥окомпан≥њ зокрема. «воротний б≥к ц≥Їњ ≥стини вигл¤даЇ дуже непривабливо та й небезпечно дл¤ редакц≥й преси соц≥ально в≥дпов≥дальноњ модел≥. як т≥льки читач≥ побачать, що зам≥сть сп≥лкуванн¤ з газетою починаЇтьс¤ њхнЇ "комун≥куванн¤" - дуже швидко таке виданн¤ в≥дчуЇ зменшенн¤ аудитор≥њ. ” такому контекст≥ краще вже обирати стратег≥ю базового р≥вн¤, тобто просто ≥нформувати: так менше ризику втратити дов≥ру публ≥ки.

ћожна було б поставити тут наступне запитанн¤, про те, що преса Ї засобом масового розум≥нн¤, ¤кби це не було так драматично передчасно. —початку маЇ зак≥нчитис¤ ≥нформац≥йний бум, прийти усв≥домленн¤ того, що головне у ≥нформац≥њ - не њњ к≥льк≥сть ≥ нав≥ть не ¤к≥сн≥ характеристики, а њњ ¤к≥сне засвоЇнн¤, тобто розум≥нн¤. Ќайкраща ≥нформац≥¤ н≥чого не варта, ¤кщо њњ не зрозум≥ли: њњ просто немаЇ у того, кому вона адресована. ѕовинна настати епоха пост≥нформац≥йна, ≥ вона, ц≥лком ≥мов≥рно, матиме назву епохи герменевтики.

“од≥ й настане час назватис¤ ќћ– - органами масового розум≥нн¤. “од≥ все стане на своњ м≥сц¤.

Ћ≥тература

1. Ѕахтин ћ. ћ. ѕроблема диалогической речи // —обр. соч.: ¬ 7 т., “. 5. - ћ.: –усские словари, 1996. - “. 5. - —. 209 - 218.

2. Ѕахтин ћ. ћ. ѕроблема текста // —обр. соч.: ¬ 7 т., - ћ.: –усские словари, 1996. - “. 5. - —. 306 - 328.

3. Ѕрудный ј. ј. ѕонимание и общение. - ћ.: «нание, 1989. - 64 с.

4. ¬ладимиров ¬. ћ.  омерц≥йна журналистика ¤к галузь ≥нформац≥йного б≥знесу. - Ћуганськ: ¬ид-во —х≥дноукр. держ. ун-ту, 1995. - 137 с.

5. ¬ладимиров ¬. ћ. ќсновы журналистики в пон¤ти¤х и комментари¤х. - Ћуганск: »зд-во ¬осточноукраинского гос. ун-та, 1998. - 134 с.

6.  аган ћ. —. ћир общени¤: проблема межсубъективных отношений. - ћ.: ѕолитиздат, 1988. - 319 с.

7.  охл≥к¤н –. ћетаф≥зика зд≥йсненн¤ безадресного дискурсу (ѕро зд≥йсненн¤ розум≥нн¤) // ‘≥лософська думка. - 1999. - є 1-2. - —. 43 - 63.

8. ћасова комун≥кац≥¤: ѕ≥дручник / ј. «. ћоскаленко, Ћ. ¬. √уберський, ¬. ‘. ≤ванов. -  .: ¬ид-во  Ќ” ≥мен≥ “. Ўевченка, 1999. - 634 с.

9. ѕотебн¤ ј.ј. ѕолное собрание трудов: ћысль и ¤зык / ѕодгот. текста ё. —. –ассказова, ќ. ј. —ычева;  омментарии ё. —. –ассказова. - ћ.: Ћабиринт, 1999. - 300 с.

10. ѕочепцов √. √. “еор≥¤ комун≥кац≥њ. -  .: ¬идавничий центр " ињвський ун≥верситет", 1999. - 308 с.

11. –≥зун ¬. ¬. ѕрирода й структура комун≥кативного процесу. Ћекц≥йний фонд ≤нституту журнал≥стики  ињвського нац≥онального ун≥верситету ≥м. “. Ўевченка (лекц≥¤ друга). -  ., 2000. - 28 с.

12. —ознание и понимание. - ‘рунзе: »лим. - 1982. - 123 с.

13. Anderson David, Benjaminson. Investigative Reporting. Bloomington; London. Indiana University Press. - 1976. - 307 p.

14. Cherry C. On Human Communication. A Review, a Survey and a Criticism. Cambridge (Mass) - L, 1966. - P. 3-5.

15. Goban-Klas T. Media i komunikowanie masowe. Teorie i analisy prasy, radia, telewizji i Internetu/ - Warszawa-Krakow: Wydawniyctwo naukowe PWN, 1999. - 336 s.