УЅазов≥ категор≥њ комун≥кативноњ л≥нгв≥стикиФ

ƒискурс ¤к Утекст, занурений у житт¤Ф з ус≥ма в≥дпов≥дними Уформами житт¤Ф. ” такому розум≥нн≥ дискурс ≥снуЇ перш за все ≥ головним чином у текстах, за котрими встаЇ особлива граматика, лексикон, семантика, правила слововживанн¤ ≥ синтаксису, – в к≥нцевому п≥дсумку – особливий св≥т.  ожен дискурс – це один ≥з можливих св≥т≥в. “аке розум≥нн¤ дискурсу ¤к Умови в мов≥Ф, Утексту в текст≥Ф, соц≥ально зор≥Їнтованого мовленн¤ можна назвати Уƒискурсом1Ф (ƒ1).

ƒискурс ¤к тип комун≥кативноњ д≥¤льност≥, ≥нтерактивне ¤вище, мовленнЇвий пот≥к, що маЇ р≥зн≥ форми ви¤ву (усну, писемну, внутр≥шню, парал≥нгвальну), в≥дбуваЇтьс¤ у межах конкретного каналу сп≥лкуванн¤, регулюЇтьс¤ стратег≥¤ми ≥ тактиками учасник≥в сп≥лкуванн¤, ¤вл¤Ї собою синтез когн≥тивних, мовних ≥ позамовних (соц≥альних, психолог≥чних та ≥н.) чинник≥в, залежних в≥д тематики сп≥лкуванн¤, ≥ маЇ своњм результатом формуванн¤ р≥зноман≥тних мовленнЇвих жанр≥в. “аке розум≥нн¤ дискурсу можна назвати Уƒискурсом2Ф (ƒ2).

ќр≥Їнтуючись на загальну тенденц≥ю сучасноњ л≥нгв≥стики осмисленн¤ дискурсу ¤к найважлив≥шоњ категор≥њ комун≥кац≥њ, њњ процес ≥ результат, стаЇ зрозум≥лим, що ƒ1 певним чином ≥ п≥д певним кутом зору (комун≥кативним) сп≥вв≥дноситьс¤ з ƒ2 ¤к початковий етап динам≥зац≥њ об’Їкта досл≥дженн¤ ≥ його етап наступний, у котрому синтезована окр≥м соц≥альних чинник≥в, дом≥нантних у ƒ1, низка ≥нших складових (когн≥тивних, психолог≥чних, конситуативних тощо). —аме ƒ2 можна вважати найважлив≥шою категор≥Їю сп≥лкуванн¤, ¤ка ≥нтегруЇ мовн≥, мисленнЇв≥ й ≥нтерактивн≥ чинники.

” межах дискурсу ¤к найважлив≥шоњ категор≥њ комун≥кац≥њ зд≥йснюЇтьс¤ ≥нтеракц≥¤ учасник≥в сп≥лкуванн¤, перш за все реал≥зуютьс¤ њхн≥ ≥нтенц≥йн≥ впливи з метою заспокоЇнн¤, отриманн¤ ≥нформац≥њ, в≥дпов≥д≥ на запит, роздратуванн¤ когось тощо. ≤накше кажучи, виформовуютьс¤ конкретн≥ мовленнЇв≥ жанри.

2. ћовленнЇвий жанр ¤к категор≥¤ комун≥кативноњ не волод≥ли ними, ¤кби нам доводилос¤ њх створювати вперше у процес≥ мовленн¤, в≥льно ≥ вперше будувати кожне висловлюванн¤, мовленнЇве сп≥лкуванн¤ було б практично неможливимї. «а п≥драхунками “.¬.Ўмельовоњ ћ.ћ.Ѕахт≥н у своњх прац¤х називаЇ б≥л¤ 30 ћ∆, зокрема, таких ¤к бес≥да (салонна, заст≥льна, ≥нтимно-дружн¤, ≥нтимно-с≥мейна), лайка, побутове опов≥данн¤, в≥йськова команда, запереченн¤, висловленн¤ захопленн¤, схваленн¤, д≥лов≥ документи, щоденник, в≥дпов≥дь, лист, присл≥в’¤, побажанн¤, прив≥танн¤, осуд, похвала, поздоровленн¤, наказ, протокол, прощанн¤, публ≥цистичний виступ, промова, роман, згода, сп≥вчутт¤, жарт, науковий трактат, ≥нтимн≥ жарти, питанн¤. ”же цей перел≥к дозвол¤Ї говорити про в≥дсутн≥сть несуперечливих критер≥њв вид≥ленн¤ ћ∆, оск≥льки у ньому ¤к однор¤дков≥ навод¤тьс¤, наприклад, прощанн¤, запереченн¤, схваленн¤, в≥дпов≥дь тощо, ¤к≥ можуть бути складовими такоњ комплексноњ ћ∆, ¤кою Ї бес≥да , а також, скаж≥мо, протокол ≥ згода тощо. —ам ћ.ћ.Ѕахт≥н зазначав, що номенклатури усних мовленнЇвих жанр≥в поки що не ≥снуЇ, ≥ нав≥ть до цього часу не зрозум≥лий принцип такоњ номенклатури.

”же з праць ћ.ћ.Ѕахт≥на стаЇ зрозум≥лим, що мовленнЇвий жанр – це складна Їдн≥сть зм≥сту, стилю ≥ композиц≥њ, а також низки позамовних чинник≥в (перш за все соц≥альних). —ам процес сп≥лкуванн¤ де¤кими авторами витлумачуЇтьс¤ ¤к посл≥довний перех≥д в≥д одного ћ∆ до ≥ншого. “ак, “.Ѕаллмере ≥ ¬.Ѕренненштуль вважають, що взаЇмод≥¤ у межах ћ∆ в≥дбуваЇтьс¤ за схемою Ђпородженн¤ – наростанн¤ до найвищого р≥вн¤ – спад до завершенн¤ ћ∆ перемогою, поразкою, сп≥вроб≥тництвом або початком ≥ншого ћ∆ї. ” комун≥кативн≥й перспектив≥ ћ∆ постають ¤к закр≥плен≥ у сусп≥льному об≥гу схеми мовленнЇвих д≥й, прийн¤т≥ в певних ситуац≥¤х ≥ призначен≥ дл¤ передач≥ певного зм≥сту типов≥ способи побудови мовленн¤, модел≥ м≥жособист≥сного сп≥лкуванн¤, важливою складовою ¤ких виступаЇ ≥нтенц≥ональн≥сть.

як же сп≥вв≥днос¤тьс¤ пон¤тт¤ дискурсу ≥ мовленнЇвого жанру?

Ќа перший погл¤д дискурс – це певна сукупн≥сть ћ∆, ¤к≥ посл≥довно зм≥нюють один одного. Ќасправд≥ ж рух комун≥кац≥њ у межах дискурсу набагато складн≥ший, н≥ж проста зм≥на ћ∆. ÷¤ складн≥сть не в останню чергу викликана наступними причинами: 1) меж≥ м≥ж ћ∆ у реальному сп≥лкуванн≥ ви¤вл¤ютьс¤ розмитими, а њхн≥ ¤дерн≥ й перифер≥йн≥ мовн≥ засоби далек≥ в≥д повного опису; 2) ч≥тко в≥дмежован≥ один в≥д одного ћ∆ ≥снують лише ¤к ≥деальн≥ типи; насправд≥ ж вони перес≥каютьс¤ своњми перифер≥йними зонами, тобто мають зм≥шаний характер; 3) механ≥зми переходу в≥д одного ћ∆ до ≥ншого у реальному сп≥лкуванн≥, де на¤вна складна взаЇмод≥¤ комун≥кант≥в повного м≥рою не вивчен≥. ” реальному сп≥лкуванн≥ мовц≥в – нос≥њв р≥зноман≥тних когн≥тивно-психолог≥чних стан≥в, ≥локутивних сил, ≥нтенц≥й тощо на¤вний значний р≥вень недовизначеност≥ й розпливчастост≥. ≤ це не Ї недол≥ком комун≥кац≥њ, оск≥льки Ђнедовизначен≥сть необх≥дна дл¤ дотриманн¤ правил такту ≥ вв≥чливост≥, дл¤ вс≥Їњ т≥Їњ Ђоблицювальноњї д≥¤льност≥, котра виконуЇтьс¤ у сп≥лкуванн≥, ≥ котра в д≥йсност≥ ¤вл¤Ї собою не поб≥чний, а ун≥версальний ≥ вир≥шальний аспект практично будь-¤кого мовленнЇвого сп≥лкуванн¤ї.

ѕопри значну к≥льк≥сть невир≥шених проблем роль ћ∆ у комун≥кац≥њ Ї значною; пор¤д з дискурсом (точн≥ше, у його межах) вони орган≥зують людське мовленн¤.

3. ћовленнЇвий акт

¬ останн≥ роки елементарною складовою сп≥лкуванн¤, одиницею руху ≥нтенц≥й мовц¤ в комун≥кац≥њ вважаЇтьс¤ мовленнЇвий акт (дал≥ ћј). ЂћовленнЇвий акт – це ц≥леспр¤мована мовленнЇва д≥¤, котра зд≥йснюЇтьс¤ у в≥дпов≥дност≥ з принципами ≥ правилами мовленнЇвоњ повед≥нки, прийн¤тими в даному сусп≥льств≥; одиниц¤ нормативноњ соц≥омовленнЇвоњ повед≥нки, що розгл¤даЇтьс¤ в межах прагматичноњ ситуац≥њ. ќсновними рисами ћј Ї умисн≥сть (≥нтенц≥ональн≥сть), ц≥леспр¤мован≥сть ≥ конвенц≥ональн≥сть; ћј завжди сп≥вв≥днесен≥ з особою мовц¤. ѕосл≥довн≥сть ћј створюЇ дискурсї. «розум≥ло, що ћј, ¤кий розгл¤даЇтьс¤ ¤к ≥нтенц≥ональна, ц≥леспр¤мована, конвенц≥ональна мовленнЇва д≥¤ мовц¤, ви¤вл¤Їтьс¤ складовою комун≥кативного акту пор¤д з актом аудитивним (тобто комун≥кативною д≥Їю слухача) ≥ комун≥кативною ситуац≥Їю. Ќайважлив≥шими типами ћј (за ƒж.ќст≥ним) Ї: 1) репрезентативи (або асертиви), метою котрих Ї судженн¤ про певн≥ стани речей, наприклад, констатац≥њ, сумн≥ви, прогнозуванн¤ тощо; директиви, метою котрих Ї створенн¤ тиску на адресата, схиленн¤ його до певних д≥й. ƒирективи вт≥люютьс¤ в проханн¤х, дозволах, наказах тощо; 3) ком≥сиви, метою котрих Ї формулюванн¤ зобов’¤зань та в≥дпов≥дальност≥ перед адресатом. ¬т≥люютьс¤ у р≥зноман≥тних зобов’¤занн¤х, об≥тниц¤х, об≥ц¤нках тощо; 4) експресиви, метою котрих Ї демонстрац≥¤ псих≥чних стан≥в, емоц≥й тощо. Ќайповн≥ше експресиви вт≥люютьс¤ у под¤ки, поздоровленн¤, вибаченн¤, сп≥вчутт¤, прив≥танн¤ та ≥н.; 5) декларативи (декларац≥њ), комун≥кативна метою котрих Ї зд≥йсненн¤ впливу на соц≥альн≥ стосунки людей. ¬т≥люютьс¤ декларативи у р≥зноман≥тних ≥менуванн¤х, призначенн¤х на посаду, висуненн¤х кандидатами, в≥дкликанн¤х кандидат≥в, оголошенн¤х в≥йни тощо.

—постереженн¤ над комун≥кативною орган≥зац≥Їю дискурс≥в ≥ ћ∆ засв≥дчують, що ћј ви¤вл¤ютьс¤ ¤к власне Ђ≥локутивн≥ силиї, комун≥кативн≥, Ђенергетично-≥мпульсн≥ї ≥мпл≥цитн≥ складов≥ ћ∆, ¤к≥ рухають останн≥ в напр¤м≥ розгортанн¤ комун≥кативноњ стратег≥њ мовц¤, задаючи њй певну Ђтраектор≥юї. ≤накше кажучи, ћј – це комун≥кативне осередд¤ формальних складових ћ∆, тобто тих фраз та њх частин, що представл¤ють ћ∆ у межах дискурсу. ћј можна вважати комун≥кативним, прагматичним стержнем формальних нос≥њв ≥нтенц≥њ – висловлювань (оск≥льки не ≥снуЇ спец≥ального терм≥ну дл¤ комун≥кативного в≥дпов≥дника цьому терм≥ну ћовленн¤). јле при цьому необх≥дно пам’¤тати, що висловлюванн¤, наповнен≥ саме таким комун≥кативним смислом, окр≥м ≥локутивноњ складовоњ, мають складову пропозитивну з њњ темо-рематичним членуванн¤м, асертивно-пресупозитивними чинниками та складову прагматичну, ¤ка взаЇмод≥Ї з ≥мпл≥кац≥¤ми та ≥мпл≥катурами дискурсу. ”се це даЇ можливост≥ згодитис¤ з тим, що ћј – це одиниц≥ вербальноњ комун≥кативноњ д≥¤льност≥, складов≥ ћ∆, нос≥њ њх ≥локутивних сил.

“еор≥¤ ћј перебуваЇ ще на стад≥њ становленн¤, а сам≥ ћј з позиц≥й комун≥кативноњ л≥нгв≥стики варто розгл¤дати не ¤к м≥н≥мальн≥, дал≥ непод≥льн≥ одиниц≥ комун≥кац≥њ в ц≥лому ≥ ћ∆ зокрема (а ¤кщо вже розгл¤дати, то не забувати при цьому про метон≥м≥чний характер уживанн¤ терм≥н≥в), а лише њх складов≥, в ¤ких ≥мпл≥цитно зосереджен≥ ≥нтенц≥њ адресанта ≥ ¤к≥ складно взаЇмод≥ють з ≥ншими дискурсивними складовими, зокрема пропозитивними, конситуативними та ≥ншими.

“аким чином, сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж найважлив≥шими категор≥¤ми комун≥кативноњ л≥нгв≥стики з урахуванн¤м найважлив≥ших модус≥в ≥снуванн¤ ¤вищ мови можна представити так:

ћова 

“екст (¤к модель) | ћовленн¤ 

ƒискурс1 |  омун≥кац≥¤ 

ƒискурс2

–еченн¤ (¤к структура) | ¬исловлюванн¤ | ћовленнЇвий жанр

«начущ≥сть | «наченн¤

(узуал≥зований смисл) | ћовленнЇвий акт

(≥нтенц≥ональн≥сть)     

≤нтенц≥¤

(особист≥сний смисл)

¬исновок

ќтже, основними категор≥¤ми комун≥кативноњ л≥нгв≥стики визнаютьс¤ мовленнЇвий жанр ≥ мовленнЇвий акт.

ћовленнЇвий жанр - це Їдн≥сть зм≥сту, стилю, композиц≥њ та р¤ду позамовних чинник≥в.

ћовленнЇвий акт - ≥нтенц≥ональна, конвенц≥ональна мовленнЇва д≥¤, складник мовленнЇвого жанру. ” процесах м≥жособист≥сного сп≥лкуванн¤ вони складно взаЇмод≥ють, формуючи р≥зноман≥тн≥ типи дискурс≥в.

—писок використаноњ л≥тератури

јрутюнова Ќ.ƒ. ƒискурс // Ћингвистический энциклопедический словарь. – ћ., 1990.

Ѕахтин ћ.ћ. ѕроблема речевых жанров // Ѕахтин ћ.ћ. Ёстетика словесного творчества. – ћ., 1886.

Ѕацевич ‘.—. “екст, дискурс, речевой жанр: соотношение пон¤тий // ¬≥сник ’арк≥вського нац≥онального ун≥верситету. є520: —ер≥¤ ‘≥лолог≥¤. ¬ип.33. – ’арк≥в, 2001.

ƒементьев ¬.¬. »зучение речевых жанров: обзор работ в современной русистике // ¬опросы ¤зыкознани¤. – 1997. – є1.

—елшанова ќ ќ јктуальн≥ напр¤ми сучасноњ л≥нгв≥стики —   , 1999

—тепанов ё.—. јльтернативный мир, ƒискурс, ‘акт и принцип ѕричинности // язык и наука конца ’’ века. – ћ., 1995.

‘ранк ƒ. —емь грехов прагматики: тезисы о теории речевых актов, анализе речевого общени¤, лингвистике и риторике // Ќовое в зарубежной лингвистике. ¬ып. ’V≤≤. – ћ., 1986.

ЎмелЄва “.¬. –ечевой жанр: опыт общефилологического осмыслени¤ // Collegium. – 1995. – є 1–2.